Дмитро Миколайович Овсянико-Куликовський — український філолог, літературознавець, історик культури, мислитель і один із найвизначніших гуманітаріїв кінця XIX — початку XX століття. Народився 4 лютого 1853 року в місті Каховка у родині впливового поміщика. Його родове прізвище має цікаву історію, пов’язану з нелегітимним шлюбом його прадіда та подальшим утвердженням подвоєного прізвища як ознаки спадкоємства і правового визнання.
З раннього дитинства Дмитро виявляв непересічну зацікавленість гуманітарними науками. Освіту здобував удома під опікою гувернерів, а згодом — у Рішельєвській гімназії в Одесі та в Сімферополі. Багато читав, писав юнацькі твори на філософські теми, вивчав давньогрецьку мову самостійно, читаючи класиків у оригіналі. Відомий епізод із його щоденних занять: він виписував грецькі слова у зошит, який носив із собою навіть до театру, де в антракті вчив нову лексику.
Після гімназії вступив до Петербурзького університету, однак через відсутність систематичності в навчанні не склав іспити й залишився на першому курсі. Згодом продовжив освіту в Новоросійському університеті в Одесі, де його інтерес до науки набрав нової сили. Він вивчав санскрит, готську, давньоєврейську, старофранцузьку мови, глибоко занурювався в філософію, соціологію, політекономію, криміналістику та психологію.
У 1876 році закінчив університет, після чого п’ять років провів за кордоном — у Празі, Женеві та Парижі, поєднуючи самостійні студії з підготовкою до наукової кар'єри. У 1882 році захистив дисертацію в Московському університеті та отримав звання приват-доцента. Згодом став доктором наук і викладав у провідних університетах Харкова, Одеси, Казані.
У зрілому віці зазнав потужного впливу наукової школи Олександра Потебні. Прослухавши його курс лекцій із теорії словесності, Овсянико-Куликовський переорієнтувався на літературознавство й психологію творчості. Його цікавив вплив психіки письменника на характер і структуру його творів. У цьому ключі він опублікував праці про Тургенєва, Гоголя, Толстого, Пушкіна, Чехова, Гейне. Його психоаналітичний підхід до аналізу творчості був новаторським і випереджав сучасників.
Як громадський діяч і інтелектуал, він входив до складу редакційних колегій, зокрема журналу «Вестник Европы», а в 1907 році був обраний почесним академіком Петербурзької академії наук. Його публікації були не тільки науковими, а й глибоко есеїстичними, особистими, вільними від догматизму.
Останні роки провів в Одесі, де працював над мемуарами «Воспоминания». У них він філософськи осмислює своє життя, його сенс, помилки, захоплення, духовні пошуки. Помер 9 жовтня 1920 року.
Овсянико-Куликовський залишив по собі значний науковий спадок, що включає філологічні, літературознавчі та культурологічні дослідження. Він вірив у поступове вдосконалення людства через розвиток культури на національній основі. Його філософія безкінечного розвитку залишила глибокий слід у гуманітарній думці доби.