Тодось Осьмачка залишився в українській літературі як одна з найтрагічніших і водночас найсвітліших постатей. Він сприймав власну життєву драму не інакше як відображення глибокої і тривалої трагедії свого народу. Його поетична і прозова спадщина — це літопис болю, віри, надриву, і рідкісної духовної мужності.
Народився 3 травня 1895 року в селі Куцівка на Черкащині. З дитинства вбирав у себе багатства народної мови, уяви й пісенної поетики, що надалі стали основою його художнього світу. Перші вірші писав ще в дитинстві, натхнений природою, переказами й казками. Цей архаїчно-міфологічний світ супроводжував поета протягом усього життя, надаючи його текстам особливої глибини.
Поетичне становлення Осьмачки припало на період 1917–1922 років — час революцій, визвольної боротьби, нових пошуків у культурі. У 1922 році побачила світ його перша поетична збірка "Круча", яка одразу вирізнилася серед тодішньої молодої поезії: її символістська образність, народна мова, експресивний ліризм викликали інтерес у літературних колах. С. Єфремов відзначав його як одну з найперспективніших сил молодого українського письменства.
Другу збірку "Скитські вогні" (1925) поет присвятив українському степу, його історії та душі. Осьмачка шукав у минулому відповіді на болісні питання сучасності, відчував тривогу за долю України. У поезії "На Ігоревому полі" він створює новітню баладу-плач, а в "Трунах в гаях" — символічний образ розп’ятого українського села. Його боліли селянські повстання, голод, злам надій. Він глибоко співчував народу й відчував його страждання як свої.
У 1929 році виходить третя збірка — "Клекіт". У ній поет досягає трагічного максималізму: зневіра, гнів, викриття тиранії, сум'яття душі. Вірш "Деспотам" звучить як маніфест непокори. Хоча офіційно він адресований ворогам з минулого, всі розуміли справжнього адресата — радянську репресивну систему.
Починається період гонінь. Арешти, переслідування, психіатричні лікарні, спроби втечі за кордон — усе це було для нього реальністю. У 1942 році, в розпал війни, він опиняється у Львові, де знайомиться з представниками мистецького середовища. Саме там він читає уривки з поеми "Поет", яку називав своєю "скорботною книгою".
Поема "Поет" — епічний твір, що поєднує автобіографічне і символічне. Через постать Свирида Чички автор веде читача крізь казковий світ дитинства, чарівні Карпати, й далі — через кола тоталітарного пекла. Поема стала своєрідним підсумком життя поета і символом його духовної боротьби.
Емігрувавши до Німеччини, а потім до США, Осьмачка активно працює в емігрантському літературному русі. У 1943 році виходить збірка "Сучасникам", у 1953 — "Китиці часу". Його творчість все більше стає елегійною, наповненою ностальгією й болем за втраченою Батьківщиною.
Проза Осьмачки — окремий етап. Повісті "Старший боярин", "План до двору", "Ротонда душогубців" — це літературний свідок злочинів сталінізму, глибокий психологічний і моральний аналіз приреченості людини в системі. Особливо вагомою є "Ротонда душогубців" — твір-вибух, твір-осуд, твір-пам’ять.
У 1961 році в Мюнхені його вражає нервовий напад. Письменника перевозять до США, де він продовжує писати у лікарні поблизу Нью-Йорка. Помер Тодось Осьмачка 7 вересня 1962 року, залишивши по собі не просто твори — а духовну сповідь покоління.
Його постать — це символ самотності, жертовності, нескореності. У його поезії — крик душі народу, його страхи й надії, його глибока, часом божевільна, але щира віра в Україну.