Омер Ашик (1621–1707) — один із найвизначніших представників середньовічної тюркомовної ашицької поезії, талановитий поет і музикант, чия творчість стала частиною культурної спадщини багатьох народів. Його ім’я нерозривно пов’язане з жанром ашицької поезії — особливим видом народного співочого мистецтва, у якому поезія й музика переплітаються в живому, емоційному виступі. Ашіки (кримськотатарською ашыкъ — «закоханий») — це поети-співаки, які не лише виконували власні твори, а й акомпанували собі на традиційному музичному інструменті — сазі. Через це ашицьку поезію ще називають «поезією саза».
Про життя Омера Ашика відомо небагато, і більшість фактів дійшли до нашого часу у вигляді легенд і переказів. Народився він у місті Гьозльов (сучасна Євпаторія) на території Кримського півострова. Там він здобув початкову освіту, пройшов період юності й, очевидно, зробив перші кроки у творчості. Подальша його доля пов’язана з численними подорожами й кочовим життям — такою була доля багатьох ашиків, що подорожували й виступали перед різними аудиторіями.
Існує припущення, що Ашик Омер був пов'язаний із яничарською гілкою ашиків — поетів, які супроводжували османське військо в його завойовницьких походах, прославляючи бойову славу, звитягу, але водночас і кохання, тугу, відданість. Це підтверджується численними географічними згадками у його віршах. Він описував міста й селища, які сьогодні розташовані на території Туреччини, Болгарії, Румунії, Польщі, Боснії, Греції, Росії, зокрема ті, які знаходились у сфері впливу Османської імперії в XVII столітті. Таким чином, поет залишив у своїх творах унікальні сліди не лише особистих подорожей, а й ширшого культурного простору тієї доби.
Його поезія вирізняється пристрасністю, співочим ритмом, ніжністю й глибоким ліризмом. Вірші Ашика Омера не лише передають переживання конкретного митця, а й увиразнюють загальний настрій епохи — з її нескінченними дорогами, війнами, розлуками, а також простими людськими радощами й трагедіями. У його творах знаходимо філософські роздуми, сповідальну щирість, майстерне володіння поетичною формою. Його стиль поєднує елементи класичної османської літературної традиції з народною пісенністю — живою, імпровізаційною, емоційною.
Завершення життєвого шляху поета пов’язане з його рідним Гьозльовом. Саме там він завершив свої мандри, помер і був похований. Місце його поховання стало символічним культурним осередком. У сучасній Євпаторії щороку влаштовуються традиційні ашицькі читання, на яких звучать його вірші, згадується його біографія, іде мова про значення ашикської поезії для тюркомовного світу й для Криму зокрема.
Омер Ашик — це більше, ніж ім’я. Це — голос цілої епохи, людина, яка втілила в собі дух мандрівної поезії, вірного сина своєї культури, і митця, чиї твори пройшли крізь століття й залишилися живими. Його постать — яскравий приклад того, як мистецтво може бути не лише відображенням душі поета, а й джерелом спільної культурної пам’яті.