Іван Іванович Нехода — поет, просвітник, будівничий українського слова
Іван Нехода народився 24 червня 1910 року в селі Олексіївка, що тоді належало до Валківського повіту Харківської губернії, а нині входить до Богодухівського району Харківської області. Сім’я була селянською, але не чужою до освіти: батько, Іван Сергійович, мав юридичну освіту, однак помер дуже рано, залишивши дружину Марію Павлівну з чотирма дітьми. Мати — корінням із Диканьки на Полтавщині — походила зі старовинного козацького роду Сотників. Саме від цього роду і лишилося в родині прізвище "Нехода", що у перекладі з козацької означало "той, що не ходив пішки", адже завжди був верхи.
Життя змалку не балувало Івана. Уже з дев’яти років він працював наймитом-пастухом. У 1923-му вступив до юнацької організації «Юні піонери імені Спартака», яка після смерті Леніна була перейменована на піонерську організацію його імені. Іван швидко став активістом — спочатку ланковим, а згодом — секретарем піонерської організації у своєму селі. Того ж року він закінчив початкову школу, а в 15 років вступив до комсомолу.
Великим переломом у його долі стала поява в селі харківських освітян — працівників Українбанку, які взяли Олексіївку під культурне шефство. Вони запримітили здібного хлопця й забрали його до Харкова — тодішньої столиці Радянської України. Іван працював ліфтером у тому ж банку, ночував на столі у конторі, а паралельно навчався у вечірній школі для бухгалтерів. Але головне — поринув у живу атмосферу культурного Харкова, яка невдовзі відкрила йому шлях до журналістики.
У 1925 році в Харкові з’явилася перша українська піонерська газета «На зміну», де Іван Нехода став кореспондентом. У тому ж році до редакції прийшов 13-річний Валентин Бичко зі своїми віршами — так почалася їхня дружба, що тривала все життя. Згодом Бичко став першим біографом Івана.
У 1928 році обох — Неходу й Бичка — як найкращих юних авторів піонерської преси відправили в подорож на Кавказ. Звідти вони привезли нові вірші, нотатки, спогади — вже як справжні письменники.
З 1929 по 1932 рік Іван навчався у Харківському інституті народної освіти на факультеті мови та літератури, здобувши диплом учителя. Після цього працював у школі, а також у численних редакціях дитячих і молодіжних журналів та газет. У 1935–1937 роках він обіймав посаду інструктора секції дитячої літератури Спілки письменників України. У 1936 році в нього народилася донька Тамара.
Наприкінці 1930-х Нехода вступив до Всесоюзного інституту кінематографії (ВДІК) у Москві, де завершив сценарний факультет у 1939 році. Після цього працював у літературних і театральних установах, зокрема — завідувачем літературної частини Київського театру юного глядача.
З початком Другої світової війни пішов добровольцем на фронт. Служив на Південному, Калінінському та Прибалтійських фронтах, вступив до лав партії. У січні 1944 року зазнав важкого поранення — втратив зір на одне око. Лікувався в Ярославлі, а під час служби писав для фронтових газет, зокрема «Фронтовик» та «Защитник Родины». Війну завершив у званні капітана.
Після війни мешкав у Києві. Активно працював у Спілці письменників України: очолював партійну організацію, секцію молодого автора, був головним редактором видавництва «Молодь» (1945–1947), а згодом — редактором журналу «Піонерія». У 1952 році оселився на Хрещатику, в будинку №15, відомому як Пасаж.
1954 року, після приєднання Криму до України, Іван Нехода отримав відповідальне завдання — створити Кримську філію Спілки письменників України. І він блискуче з ним впорався. У 1957–1963 роках очолював філію, підтримував молодих українських авторів півострова, сприяв появі україномовної преси та книжкових видань. За його ініціативи газета «Радянський Крим» почала виходити тиражем у 50 тисяч примірників, а у видавництві «Крымиздат» друкувались книги українських письменників. Навколо нього згуртувалися обдаровані молоді автори: Степан Литвин, Лідія Кульбак, Дмитро Черевичний. Саме в цей період в Криму вперше з'явилося потужне україномовне літературне середовище.
У 1960-х Іван Нехода багато подорожував — не лише по Україні, а й за її межами. Відвідав Чехословаччину, Францію, Англію, Німеччину, Італію. Очолював комісію з дитячої літератури при Спілці письменників України, редагував дитячі видання, виступав на конференціях, писав аналітику й творив.
Життя Івана Неходи обірвалося раптово — 17 жовтня 1963 року. Але його внесок в українську культуру, у справу дитячої літератури, в розвиток україномовного слова в Криму та підтримку молодих талантів — залишився назавжди. Він не був лише поетом чи редактором. Він був людиною, яка відкривала шлях іншим. І цей шлях досі світиться добром, розумом і глибокою любов’ю до слова.