Осип Тадейович Назарук — письменник, публіцист, історик і свідок епох
Осип Назарук народився 31 серпня 1883 року в Бучачі, невеликому галицькому місті, яке згодом не раз згадуватиме у своїх творах. Саме тут він здобував перші знання — навчався в гімназії, а пізніше вивчав право у Львівському та Віденському університетах. Але вже в студентські роки його увагу все більше привертала не юриспруденція, а публіцистика та політика, яка швидко перетворилася на його головне зацікавлення. До початку Першої світової війни він видав кілька політичних брошур, які засвідчили його аналітичне мислення та ораторський хист.
З початком війни Назарук активно включився в український визвольний рух, долучившись до лав Українських Січових Стрільців. Саме тоді він почав виступати не тільки як політичний діяч, а й як літописець УСС. Його активність у "Пресовій кватирі" принесла чимало важливих публікацій. Зокрема, 1916 року у Львові вийшла його праця «Слідами Українських Січових Стрільців», а у Відні — «Над Золотою Липою». Ці книжки й досі залишаються серед найповажніших джерел для дослідників історії українського стрілецтва.
Того ж року побачила світ ще одна важлива публікація — збірка «З крівавого шляху Українських Січових Стрільців», до якої Назарук долучився як автор, редактор і упорядник. Роком раніше він видав у Відні «Співанки УСС» — збірку пісень, що стала культурною візитівкою стрілецького середовища.
Особливе місце в його творчому доробку посідає історична проза. У 1918 році вийшла повість «Князь Ярослав Осмомисл» — художній твір про одного з найяскравіших правителів Галицької Русі. Повість здобула схвальні відгуки від "Просвіти", яка відзначила її "Михайловою премією". Попри дискусії серед критиків, книга швидко стала популярною й увійшла до шкільної програми.
У ті ж роки Назарук написав і повісті «Проти орд Чінгісхана» та «Роксолана», однак їх видання відклалося через воєнно-політичні події. У 1918 році, після створення Директорії, він очолює Управління преси та інформації УНР, а пізніше повертається до Галичини, де займає аналогічну посаду у Прес-кватирі Української Галицької Армії. Разом із урядом ЗУНР емігрує до Відня.
Там він пише й видає «Рік на Великій Україні» — велику працю, яка охоплює події з листопада 1918 до листопада 1919 року. Ці мемуари не лише фіксують хід подій, а й дають уявлення про ключові постаті революції — Володимира Винниченка, Симона Петлюру та інших.
У 1922 році Назарук переїжджає до Канади, а вже наступного року — до США. Там він розгортає активну літературну й організаційну діяльність. Стає співорганізатором гетьманського руху серед української діаспори, видає низку книжок і брошур, присвячених культурному та громадському життю емігрантів. Серед них — «Тома Томашевський — піонер української преси в Америці», «Іван Данильчук — найбільший український гуморист в Канаді», «На спокійнім океані», «Організаційний Отченаш», «В лісах Альберти і Скалистих горах» тощо.
Повернувшись до Львова у 1928 році, Назарук стає редактором католицької газети «Нова зоря», де активно друкує публіцистичні матеріали, частину з яких пізніше видає окремими брошурами.
У 1930 році виходить його ретельно доопрацьована за попередні роки історична повість «Роксоляна. Жінка халіфа й падишаха Сулеймана Великого…», що засвідчила глибоку обізнаність автора з добою Османської імперії. Протягом наступних років Назарук видає ще десятки книжок, серед яких — «Вчасна війна в північній Альберті», «Греко-католицька церква і українська ліберальна інтелігенція», «Галицька делегація в Ризі. 1920. Спомин учасника», «Гоги і магоги», «Катедра св. Марка», «Ромаятерна», «Замах на церкву» та інші.
Його публіцистика постійно з’являлася в провідних львівських часописах: «Діло», «Свобода», «Українське слово», «Поступ», «Шляхи».
До останніх днів Осип Назарук залишався у вирі публічного життя. Помер він 31 березня 1940 року в Кракові, куди був змушений виїхати після окупації Львова радянськими військами. Багато його творів так і залишилися в рукописах, а ті, що встигли вийти друком, після 1939 року були заборонені, вилучені з бібліотек і оголошені "націоналістичними".
Сьогодні ім’я Осипа Назарука поступово повертається в український літературний і культурний контекст. Його творчість, багатогранна й глибоко національна, знову привертає увагу дослідників, читачів, істориків. Він був не просто письменником свого часу — він став свідком, коментатором і учасником історії, яку прожив до самого кінця.