Ірина Дмитрівна Мироненко народилася 1960 року в селищі Нова Водолага на Харківщині. Навчалася в Нововодолазькій середній школі №1, а у 1983 році закінчила філологічний факультет Харківського державного університету. Свою професійну кар’єру розпочала як кореспондент багатотиражної газети «Сигнал» Харківського велосипедного заводу імені Петровського. Згодом очолила Харківський письменницький клуб, а також активно працювала в журналістиці, особливо на радіо.
Як радіожурналістка Ірина Мироненко здобула низку нагород. Вона стала лауреаткою Першого Міжнародного фестивалю журналістів у Ялті (1996), переможницею Першого всеукраїнського фестивалю-конкурсу радіопрограм «Калинові острови» в Херсоні (1997), а також удостоєна творчої премії Харківського міськвиконкому в 1998 році.
Щопонеділка вона веде авторську програму на обласному радіо — історико-краєзнавчий цикл під назвою «Муравський шлях». Інші радіопроєкти Мироненко також відомі слухачам: цикл програм «Мова, як море», що досліджує мовознавчі теми, та «Молитва в шапку», в якому розмірковується над духовністю сучасної людини.
Членкиня Спілки письменників України з 1985 року і Спілки журналістів України з 1997-го, Ірина Мироненко активно друкується з початку 1970-х років. Її поезія з’являлася в численних періодичних виданнях, альманахах та антологіях в Україні й за кордоном. Вірші перекладено на російську, білоруську, туркменську, грузинську й німецьку мови.
Поетеса видала кілька поетичних збірок, серед яких «Жіночий танок» (1984), «Вокзальна скрипка» (1987), «Полинь і віск» (1990), що побачили світ у видавництвах Києва та Харкова. Її твори також увійшли до значущих антологій, серед яких «Антологія духовної поезії України» (1999), підготовлена до 2000-ліття Різдва Христового.
У 1997 році в Києві презентовано поетичну антологію «Соло», що зібрала вірші 63 українських поетес, які раніше публікувалися в газеті «Я, ти, ми». Власний внесок Ірини Мироненко в це видання не залишився поза увагою читацької спільноти.
Її вірш, присвячений поверненню дзвонів на Спасо-Преображенську церкву в Новій Водолазі, з'явився наприкінці 1980-х і відзначив важливий етап релігійного й культурного відродження в селищі. Саме 1989 року, коли на храмі знову з’явилися дзвони, у Новій Водолазі відновили і обряд вінчання.
За свою літературну творчість Ірина Мироненко стала лауреаткою Всеукраїнської премії імені Василя Мисика та Харківської обласної премії імені Олександра Зубарєва.
Її поезія — це глибокі роздуми про віру, жінку, Батьківщину й мову, це пошук світла крізь буденність і намагання осягнути духовні глибини сучасної української душі.