Панас Мирний (справжнє ім’я — Панас Якович Рудченко) народився 13 травня 1849 року в Миргороді, на Полтавщині, в родині службовця повітового казначейства. Його освіта обмежилася навчанням у парафіяльному училищі в Миргороді та повітовому училищі в Гадячі. Уже в 14 років юнак розпочав трудову діяльність, працюючи в повітовому суді, а згодом — у казначействах Гадяча, Прилук та Миргорода.
Упродовж перших восьми років чиновницької служби Панас Мирний почав збирати фольклорні матеріали, які частково згодом видав його брат Іван Білик у збірках народних казок і пісень. Із 1871 року він мешкав у Полтаві, де працював у місцевій казенній палаті. Попри просування по службі та досягнення чину дійсного статського радника, літературна діяльність стала для нього справжнім покликанням.
Перші твори Панаса Мирного, серед яких вірш «Україні» та оповідання «Лихий попутав», були опубліковані 1872 року у львівському журналі «Правда» під псевдонімом, що згодом став відомим в історії української літератури. Через цензурні заборони більшість його творів виходили друком за межами Російської імперії. Так, повість «Лихі люди» (1877) побачила світ у Женеві, а роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (1880), написаний у співавторстві з братом, не пройшов російську цензуру і також вийшов у Швейцарії.
Із середини 1880-х років творчість Панаса Мирного почала з’являтися й у Наддніпрянській Україні. У київських і львівських виданнях публікувалися його оповідання, комедії, казки та переспіви. Серед відомих творів цього періоду — роман «Повія», комедія «Перемудрив», соціальні повісті й нариси. Його літературна спадщина охоплює твори, що відображають соціальне становище селянства, моральні конфлікти, боротьбу за правду й гідність.
Паралельно з письменницькою діяльністю Панас Мирний вів активну громадську роботу. У 1875 році він долучився до нелегального революційного гуртка «Унія» в Полтаві. Був знайомий із провідними діячами української культури — М. Лисенком, М. Старицьким, І. Карпенком-Карим, М. Коцюбинським, Лесею Українкою, Марією Заньковецькою та іншими. Учасник проекту спорудження пам’ятника Іванові Котляревському в Полтаві.
Під час революції 1905 року письменник виступав із публічними закликами до єдності, закликав до боротьби за права жінок, свободу слова та національну гідність. Його твори та звернення стали вагомим літературним свідченням доби політичного піднесення. Навіть під загрозою переслідування письменник не припиняв висловлювати власну позицію — так, у 1915 році царська поліція вела розшук «політично неблагонадійного» Мирного.
Незважаючи на те, що ім’я письменника довго залишалося невідомим широкому загалу — через його свідому конспірацію, — Панас Мирний залишив по собі глибоку літературну й моральну спадщину. Він послідовно стояв на позиціях гуманізму, правди й соціальної справедливості. У листі до І. Зубковського незадовго до смерті він писав: «Хотя многие мои знакомые знают, кто такой Панас Мирный, но я за жизни своей не хотел бы рекламировать своей фамилии...»
Після встановлення радянської влади в Україні літній письменник ще деякий час працював у Полтавському губфінвідділі. Панас Мирний помер 28 січня 1920 року. Його поховали в Полтаві, де в будинку, в якому він мешкав із 1903 року, згодом було відкрито літературно-меморіальний музей. У 1951 році у місті з’явився пам’ятник письменнику — знак шани його вагомому внеску в українську літературу й національну самосвідомість.