Гнат Васильович Михайличенко (27 вересня [9 жовтня] 1892, с. Миропілля, нині Краснопільського району — 21 листопада 1919, м. Київ) — український письменник, громадський діяч, учасник революційного руху, член Центральної Ради та один із фундаторів Української комуністичної партії (боротьбистів). Його ім’ям у 1920–1930-х роках була названа одна з київських вулиць — колишня Пилипа Орлика.
Походив із селянської родини. Освіту здобував у Харківському рільничому училищі (1908–1912), проте через зв’язки з революційно налаштованими есерівськими колами був змушений продовжити навчання вже в Московському рільничому училищі. У Москві його духовний і світоглядний розвиток поглибився — він вступив до народного університету імені Шанявського, де познайомився з ідеями соціалістичних рухів і активно включився в революційне середовище.
У 1914 році був мобілізований до царської армії, однак не прийняв участі в бойових діях — втік із фронту та почав жити підпільно. Уже 1916 року військовий суд засудив його за участь у діяльності харківського осередку лівих есерів. Покарання — шість років каторжних робіт, замінених на довічне заслання до Сибіру. Там, у селі Тулуп’єму Іркутської губернії, Михайличенко провів кілька важких років.
Після Лютневої революції 1917 року він повертається в Україну з новими політичними ідеями. Саме тоді включається в активну політичну діяльність, стаючи одним із засновників і провідників Української комуністичної партії (так званих боротьбистів). У цей період Гнат Михайличенко відіграє помітну роль у політичному житті: від лютого до квітня 1919 року входить до складу колегії Київської губернської ЧК, а від березня 1919-го — обіймає посаду народного комісара освіти УСРР.
Він також бере участь у культурному процесі: разом із Михайлем Семенком редагує перше число альманаху «Мистецтво», що відображало дух нової української доби. У травні–липні 1919 року Михайличенко воює на фронті, зокрема бере участь у боях на Західному напрямку. Але після окупації Києва білогвардійською Добровольчою армією у вересні 1919 року переходить до підпільної діяльності.
Його боротьба закінчується трагічно. Разом із поетом Василем Чумаком Гнат Михайличенко був заарештований і розстріляний денікінською контррозвідкою за підозрою в організації повстання проти білогвардійських сил на Київщині.
Як літератор, Гнат Михайличенко почав писати ще в підлітковому віці: вірші з’являються з 1911 року, прозові твори — з 1915-го. Його доробок вирізняється прагненням осмислити трагізм доби, людські конфлікти, внутрішні пошуки. Серед найвідоміших праць — романтична і водночас політично загострена повість «Блакитний роман» (Харків, 1921), що вийшла вже посмертно. Також варто відзначити повість «Історія одного замаху» (Одеса, 1918), що стала своєрідним літературним осмисленням революційного досвіду.
До його творчого спадку належать також збірка «Новелі» (Харків, 1922), вірші, а також редакторська участь у виданні книги «З літ дитинства» Андрія Заливчого (Київ, 1919), яка вийшла з передмовою та редагуванням Михайличенка вже після його загибелі.
Гнат Михайличенко залишив по собі не лише літературний доробок, а й приклад глибокої відданості своїм переконанням — як письменник, як політик, як громадянин. Його ім’я належить до плеяди молодих борців українського відродження початку ХХ століття, які не встигли дожити до вільної України, але заклали підвалини для її появи.