Юхим Спиридонович Михайлів народився 27 вересня 1885 року в місті Олешки, що на Херсонщині, у родині скромного походження. Із юних літ виявив неабиякий інтерес до мистецтва. У 1896 році вступив до Херсонського реального училища, однак через скрутне матеріальне становище змушений був завершити навчання екстерном. Уже наступного року, завдяки стипендії, наданій херсонським земством під обіцянку опанувати декоративно-прикладні ремесла — кераміку та килимарство, юнак вирушає до Москви.
Там він вступає до Строгановського художньо-промислового училища, яке успішно закінчив у 1906 році. Продовжив навчання в одному з провідних мистецьких закладів імперії — Московському училищі живопису, скульптури та архітектури, яке завершив у 1910 році. Талановитий і цілеспрямований, Михайлів поєднував студії з активною творчою працею. Під час проходження військової служби він не покинув мистецької діяльності: працював у редакції журналу "Новь", ілюстрував дитячий часопис "Детское чтение".
На початку 1914 року Юхим одружився, а вже 1917-го разом із сім’єю переїхав до Києва. Столиця Української Народної Республіки стала новим етапом у його творчості: він активно включився в мистецьке життя, взяв участь у численних виставках, налагодив зв’язки з українською художньою інтелігенцією. У 1918 році викладав у Миргородському керамічному інституті, де з великим ентузіазмом передавав свої знання молоді.
У 1919 році був обраний головою Київської філії Асоціації художників України, очолив художньо-промисловий відділ при комісаріаті мистецтв, а згодом обіймав посаду у Народному комісаріаті освіти (Наркомосі), входив до колегії Всеукраїнського відділу мистецтв. Його ерудиція, талант і організаторські здібності забезпечили йому місце у мистецькій раді Київської художньої академії. Одночасно викладав у Київському інституті народної освіти, впливав на формування нової генерації українських митців.
Протягом 1920–1930-х років Юхим Михайлів плідно працював як мистецтвознавець і публіцист. Його статті друкувалися у провідних культурно-освітніх виданнях: "Бібліологічні вісті", "Життя й Революція". Серед його найвідоміших науково-популярних праць — книжки "Кераміка на Україні", "Т. Шевченко", "Українська пісня в московському лубку", "Гончарна кераміка на Україні", які засвідчили глибоку обізнаність автора з народною традицією й її впливом на розвиток українського мистецтва.
Однак доба сталінського терору не оминула і цього талановитого митця. 27 березня 1934 року його викликали до органів ГПУ, де звинуватили у приналежності до Української військової організації (УВО) — без жодних підстав. 31 березня був винесений вирок: три роки заслання в північні регіони СРСР. У травні того ж року Михайлів опинився в Архангельській області, у місті Котлас, де влаштувався декоратором у місцевому клубі, продовжував малювати й писати вірші.
Життя на засланні було тяжким — суворий клімат, нестача ліків і важкі умови підірвали й без того ослаблене здоров’я митця. 15 липня 1935 року Юхим Спиридонович Михайлів помер у засланні, так і не дочекавшись повернення на рідну землю.
Його літературна творчість була не менш виразною, ніж художня. Перші вірші побачили світ ще в 1912 році на сторінках часописів "Шлях", "Дніпрові Хвилі", "Рідний Край". А цикл віршів "Прощальний зошит", написаний на засланні, став пронизливим свідченням стійкості духу, внутрішньої гідності й трагічної долі українського інтелігента в добу репресій.
Сьогодні постать Юхима Михайліва поступово повертається до культурної свідомості нації — як митця, педагога, дослідника й людини, яка залишила по собі глибокий слід у мистецькому житті України початку XX століття.