Михайло Михайлович Могилянський — постать виняткова і багатогранна: за фахом адвокат, за духом — письменник, перекладач, публіцист, критик, дослідник літератури і засновник цілої літературної династії. Його життя почалося в Чернігові 22 листопада (4 грудня) 1873 року в родині юриста Михайла Яковича Могилянського.
Після завершення класичної гімназії вступив на юридичний факультет Петербурзького університету. Ще в юні роки захопився марксистськими ідеями, приєднався до "Союзу боротьби за визволення робітничого класу". Брав участь у діяльності "Червоного хреста". Після смерті батька в 1895 році сім’я переїхала до Петербурга, де Михайло продовжив навчання.
На формування української свідомості великою мірою вплинули няня з її казками, батькова бібліотека та читання творів Шевченка. Згодом близьким наставником став Михайло Драгоманов. Світогляд Могилянського змінювався: від соціалізму до кадетства, а згодом — до захисту самодержавства. Після революції 1917 року він повернувся до національно-українських позицій.
У 1899 році за участь у студентських протестах його виключили з університету й ув’язнили у в’язниці "Кресты", а згодом заслали до Чернігова. Освіту завершив у Новоросійському університеті (Одеса).
У 1904–1917 роках обирався гласним повітового земства, а в 1913 році став мировим суддею. Через справу Бейліса був звільнений і засуджений, звільнення прийшло лише з Лютневою революцією.
Поворотним моментом у житті Могилянського стало знайомство з Михайлом Коцюбинським. Саме Коцюбинський переконав його писати українською мовою. Зворушені відгуки Коцюбинського на перші україномовні оповідання Могилянського стали не тільки підтримкою, а й справжнім творчим стимулом.
Могилянський став перекладачем творів Коцюбинського російською. Його переклади видавалися в Петербурзі, і сам перекладач ретельно стежив за їхнім прийняттям, дбав про гонорари для Коцюбинського.
Письменник активно займався літературознавством: писав дослідження про Коцюбинського, працював над "Біографічним словником українських діячів" у ВУАН, був близький до неокласиків. Після критики на адресу неокласиків і виходу в світ оповідання "Вбивство", де завуальовано змальовано образ Грушевського, його перестали друкувати.
Попри намагання пояснити ситуацію і відмежуватися від політичного підтексту, йому не вдалося знову повернутися до активного літературного життя. З 1933 року його усунули від роботи, ліквідувавши комісію у ВУАН.
Особиста доля була не менш трагічною. Його діти — поетеса Ладя Могилянська, прозаїк Дмитро Тась, журналістка Олена — стали жертвами репресій. Лише Олені вдалося вижити.
Останні роки Михайло Могилянський провів у Красноярському краї, куди евакуювався під час війни разом з донькою Іриною. Помер 22 березня 1942 року в селі Велика Мурта. Його могила не збереглася, але пам’ять про нього зберігається у слові та спогадах.
Як писав Валерій Шевчук: "Творчість усіх трьох Могилянських — це три сторінки нашої літератури. Вони припилені, пожовклі від часу, але текст з них несе істини, що досі хвилюють".