Михайло Михайлович Мочульський (13 листопада 1875 — 14 лютого 1940) — український літературознавець, критик, перекладач, діяч національного руху, культурний посередник між українською та польською інтелігенцією початку ХХ століття. Його життя — приклад спокійного, але наполегливого служіння слову, культурі та нації.
Народився в місті Миколаїв, що на Львівщині — регіоні, завжди насиченому духом просвітництва та громадського пробудження. Освіту здобув у Львівському університеті, який закінчив у 1898 році. Попри професію юриста, яку обрав з практичних міркувань, головною справою його життя стала література.
Мочульський був не просто дослідником — він був аналітиком і провідником у світі української літературної думки. Його наукові інтереси охоплювали творчість Тараса Шевченка, Івана Франка, Івана Манжури, а також поетів так званої "української школи" в польській літературі, серед яких — Северин Гощинський, Йосиф Богдан Залеський, Антоній Мальчевський. Він розглядав їх не як антагоністів українського слова, а як мостів, що з’єднували культурні традиції різних народів.
Окрема сторінка в його біографії — перекладацька діяльність. У 1904 році він підготував польською мовою збірку творів Василя Стефаника під назвою "Кленові листки". Це була не лише філологічна праця, а й культурна місія — донести до польського читача глибину й драматизм української душі.
Крім літературознавчих праць, Мочульський писав і на етнографічні теми, займався публіцистикою, створював художні тексти. Його інтелектуальна діяльність була тісно пов’язана з Науковим товариством імені Шевченка, де він був дійсним членом, а з 1904 по 1913 рік входив до управи НТШ.
У 1918 році Мочульський отримав особливе доручення — стати частиною делегації Української Народної Республіки на мирних переговорах у Бересті (нині Брест, Білорусь). Він виконував обов’язки перекладача, а також нотаря, засвідчуючи юридичну силу підписів учасників історичної угоди. Це свідчить про його високий авторитет і довіру з боку уряду УНР.
Після революційних подій повернувся до правничої практики, працюючи нотаріусом у Городку, Тернополі, а згодом у Гримайлові, де залишався до грудня 1931 року. У цей період підтримував листування з істориком Михайлом Грушевським, що підкреслює його участь у важливих інтелектуальних дискусіях доби.
Особисте життя Мочульського мало рис тихої гідності. На фотографіях 1930-х років він часто зображений разом із дружиною Ольгою — спокійна родинна підтримка, яка, ймовірно, допомагала йому витримувати виклики часу.
Михайло Мочульський пішов із життя 14 лютого 1940 року. Похований у меморіальному сквері Івано-Франківська, серед тих, чия пам’ять зберігається як духовний спадок для майбутніх поколінь.