Микола Миколайович Мірошниченко народився 1 січня 1947 року в селі Третяківка, що на Луганщині — у Біловодському районі. Після завершення навчання в Луганському педагогічному інституті імені Тараса Шевченка у 1968 році розпочав педагогічну діяльність на Запоріжжі. Його шлях був не лише пов'язаний із літературою, а й із громадянською службою — певний час він обіймав посаду заступника начальника прес-служби Міністерства з питань надзвичайних ситуацій України, зокрема з питань, пов’язаних із ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Літературна діяльність Мірошниченка розпочалася ще у 1967 році, коли його перші тексти з’явилися у друці. Його поезія відзначається глибокою східною чуттєвістю та філософічністю. Задля осягнення культурного контексту інших народів, Микола Миколайович у 1974–1976 роках мешкав у Баку, де поглиблено вивчав азербайджанську мову, а в 1994 році стажувався у Стамбулі, освоюючи турецьку. Цей досвід дав йому змогу здійснювати блискучі переклади східної поезії — з азербайджанської, турецької та кримськотатарської мов.
Як поет і перекладач, він є автором кількох поетичних збірок: «Рік-осокір» (1984), «Око» (1989), а також ґрунтовної збірки перекладів і літературознавчих розвідок — «Брама Сходу» та «Узір зрізу» (2000). Його творчість вирізняється незвичним поетичним підходом — Мірошниченка вважають найпослідовнішим українським поетом-конкретистом. Він був одним із перших, хто намагався впровадити в українську літературу рідкісні класичні форми східної поезії — рубаї, туюг, газелі, пантун, мухтамілат, мурабба.
Його експериментальна поезія — гра зі словами, структурами, графікою — вивела його на перетин поезії, мовознавства та візуального мистецтва. Один із найяскравіших прикладів — цикл «У сузір’ї Рака», де він виступає як «голінний ентузіаст рака літерального», тобто майстер паліндромів. Мірошниченко був співзасновником групи українських паліндромістів «ГЕРАКЛІТ», учасником міжнародної конференції «EyeRhymes» (1997, Едмонтон, Університет Альберти), а також одним із ініціаторів створення Світової асоціації візуального мовлення.
Його внесок у розвиток української поезії — не лише естетичний, а й методологічний. Він не просто перекладав чи писав — він творив нову традицію, об’єднуючи в собі риси східного мудреця й західного формаліста, мислителя, який не боявся ламати шаблони.
Микола Мірошниченко пішов із життя 7 липня 2009 року в Києві після тривалої хвороби. Його ідеї, тексти та творчі пошуки залишилися у спадок тим, хто досі шукає нові форми висловлення думки через слово.