Микола Григорович Мінько народився 9 березня 1902 року в селі Минківка, що нині входить до складу Валківського району Харківської області, в родині залізничника. З 1918 по 1921 рік навчався в Катеринославській українській гімназії, де почав формуватися його світогляд, пройнятий ідеями незалежницького руху.
Улітку 1919-го, у віці сімнадцяти років, він вступив до повстанського загону Трифона Гладченка, який воював проти військ генерала Денікіна. Гладченка згодом схопили і стратили чекісти, а Мінько продовжив боротьбу вже в лавах української молодіжної організації "Юнацька спілка", що постала як альтернатива більшовицькому комсомолу.
У 1921 році він працював учителем на Вінниччині, проходив службу в армії. Саме тоді й почав писати прозу. Його дебютна повість "Манівцями" побачила світ у журналі "Червоний Шлях" (1927, № 2), але через три роки її розкритикували, назвавши наклепом на радянські органи безпеки.
Упродовж 1920–1930-х років Мінько створив кілька десятків оповідань. Водночас спроби писати масштабніші твори не знаходили схвалення. Його роман "Виселок у пилу" (1931) був вилучений із друку за "наклепницький зміст". У намаганні пристосуватися до вимог часу він створює повість для дітей "Кокусники" (1931), однак і цей твір не отримав прихильності критики. Спроба написати роман про колективізацію виявилася безуспішною — автор сам припинив роботу, усвідомивши її безперспективність.
У той же період Мінько працював у редколегії дніпропетровського журналу "Зоря". Саме на шпальтах цієї газети 9 вересня 1937 року з'явилася злобна стаття, яка звинувачувала письменника в "буржуазному націоналізмі" та ідеологічному відступництві. Його називали замаскованим ворогом радянської влади, а його творчість — "контрреволюційними пасквілями".
25 жовтня 1937 року Миколу Мінька заарештували. Слідство супроводжувалося тортурами, однак письменник не визнав себе винним. Згідно з документами НКВД, на одному з допитів він заявив, що зрозумів — радянські органи безпідставно арештовують невинних людей, і його самого схопили несправедливо.
Його стійкість не змінила вироку. 15 грудня 1937 року Миколу Мінька розстріляли. Через місяць заарештували і його дружину, поетесу Олену Шпоту, яка провела півтора року в ув’язненні. Її життя трагічно обірвалося у лютому 1943 року під час авіаційного нальоту радянської авіації.
Микола Мінько залишив по собі тексти, в яких намагався осмислити драму людини в часи змін, відстояти гідність і висловити внутрішній спротив добі страху й доносу. Його ім’я й досі залишається символом мужності українського письменника у добу тоталітарного терору.