Метлинський Амвросій Лук’янович
(1814 – 17 (29) липня 1870 року) — український поет-романтик, фольклорист, літературознавець, перекладач і видавець. Один із представників харківської школи романтиків, людина, яка зробила вагомий внесок у збереження та розвиток української національної культури в середині ХІХ століття.
Народився у селі Сари (тепер Гадяцький район Полтавської області) в родині дрібного шляхтича-поміщика. Змалку виявляв потяг до науки й літератури. Початкову освіту здобував у Гадяцькому повітовому училищі, а далі — в гімназії. У 1835 році закінчив Харківський університет, де й залишився працювати. Згодом був професором цього закладу у 1843–1849 і 1854–1858 роках. У проміжку — з 1849 по 1854 рік — викладав в Університеті Святого Володимира в Києві. Втім, як педагог-теоретик особливого визнання не здобув: його постать відчутніше проявилася саме в літературній і культурній сферах.
Навчаючись у Харкові, Амвросій Метлинський увійшов до кола українських інтелектуалів, близьких до Ізмаїла Срезневського, які захоплювались ідеями слов’янського відродження. У цьому середовищі він розпочав свою літературну діяльність, надихнувшись фольклором, народною поезією та історичними мотивами. В 1839 році під псевдонімом Амвросій Могила вийшла друком його основна поетична збірка «Думки і пісні та ще дещо». У цій книжці поет розвинув мотиви туги за втраченою козацькою славою, уславлення національного героїзму й болісного усвідомлення трагічної долі українського народу. Його поезія відзначалася ліризмом, емоційною напругою та історичним драматизмом.
Метлинський був одним із перших українських літераторів, хто активно розвивав перекладацьку справу як форму діалогу культур. Він підтримував творчі зв’язки з чеським поетом Франтішеком Челаковським, перекладав його твори українською, а той, своєю чергою, переклав і надрукував у празькому журналі Časopis českého Museum (1842, том 3) кілька поезій Метлинського: «Гетьман», «Дитина-сиротина», «Козача смерть». Ці переклади допомогли познайомити слов’янський світ із українською поезією романтичного спрямування.
У 1848 році Амвросій Метлинський ініціював видання «Южного русского сборника» — одного з перших альманахів, покликаних репрезентувати українську літературу у ширшому культурному просторі Російської імперії. У п’яти випусках цього видання він публікував власні твори, а також твори своїх сучасників — І. Срезневського, Л. Боровиковського, М. Костомарова та інших. Саме через ці публікації українська літературна традиція потрапила до ширшого читацького кола й здобула визнання за межами України.
У 1852 році він підготував до друку й опублікував «Байки й прибаютки» Левка Боровиковського — ще одного представника українського романтизму. А вже у 1854-му видав збірник «Народные южнорусские песни», що став важливим внеском у справу фольклористики. Цей збірник містив численні народні пісні, перекази та інші жанри усної народної творчості, які Метлинський збирав і впорядковував з великою увагою до мовної й художньої автентичності.
Попри доволі стримане визнання в офіційному академічному середовищі, творчість Метлинського викликала повагу серед українських літераторів. Зокрема, його поетичний доробок і наукові зусилля високо цінував Микола Костомаров, з яким їх пов’язували багаторічна дружба та спільні культурні зацікавлення.
Амвросій Лук’янович Метлинський залишився в історії української літератури як тонкий лірик, культурний посередник між народною традицією та європейським романтизмом, видавець, який послідовно працював на користь українського слова. Його внесок у становлення національної філології, літературної критики та фольклористики — вагомий і значущий.
Помер 17 (29) липня 1870 року, залишивши по собі спадщину, яка і сьогодні лишається цінною для дослідників української культури.