Микола Омелянович Матола (у чернецтві — Дионизій) — український поет, перекладач, журналіст, культурний діяч і відданий патріот, який усе життя невтомно працював задля розвитку рідного слова й національної свідомості.
Народився 8 січня 1952 року у старовинному закарпатському містечку Мукачеві, в родині робітника-будівельника. Витоки любові до слова та глибокої культурної заангажованості зародилися ще в ранньому дитинстві, серед краєвидів рідного краю, багатого на традиції й фольклор. Уже в шкільні роки юнак почав писати перші вірші, в яких проступали відлуння народної мудрості, гірке осмислення дійсності та мрійливий погляд на майбутнє.
Після школи Микола вступив до Ужгородського університету на філологічний факультет — вибір, продиктований серцем. Навчання закінчив у 1974 році, а далі — довгі роки праці, пошуків і служіння культурі. Він пробував себе в різних сферах — був перекладачем у бюро молодіжного туризму «Супутник», згодом працював журналістом в обласних газетах і на радіо, обіймав посаду в Товаристві книголюбів, а також трудився в Закарпатському музеї архітектури та побуту. Його громадянська позиція завжди була активною: у новітні часи — у спільних українсько-канадських ініціативах, у часи національного пробудження — серед тих, хто боровся за свободу слова і незалежність.
Значну частину життя Микола Матола присвятив не лише поетичному слову, а й перекладацтву. Його перу належать переклади з багатьох мов — словацької, чеської, французької, казахської. Він був глибоко закорінений у культуру Європи, але водночас незмінно зберігав українську інтонацію в кожному слові, яке писав.
Його поетичний доробок — втілення глибокого відчуття часу, тривоги й надії, туги й віри. Перша збірка, «За білими веснами» (1979), ознаменувала появу на літературному обрії поета, який уважно й чесно вдивляється в життя. У наступних книжках — «Погідний ранок» (1986), «Не сміємо не бути» (1991), «Дозоване повітря» (2002) — читач відкриває поета філософського складу, небайдужого до людської долі, до свободи, до історичної відповідальності за слово і вчинок.
За збірку «Дозоване повітря» Миколі Матолі було присуджено літературну премію імені Василя Симоненка (2003) — визнання, що стало символічним знаком вдячності за чесне слово, написане з любов’ю до правди й народу.
Не менш важливим було й інше його покликання — культурно-мистецьке. Матола був автором сценаріїв до телепередач, зокрема консультував зйомки трисерійного фільму «Жменяки» за однойменним романом Михайла Томчанія — одного з визначних письменників Закарпаття.
Протягом усього життя Микола Матола залишався вірним ідеї незалежної України. Його твори дихають любов’ю до рідного краю, прагненням до духовної свободи, до утвердження національної гідності. Він не був байдужим до історичних змін, а навпаки — ішов поруч із народом, переживаючи кожен біль і кожну перемогу.
Світ Миколи Матоли — це світ чесного слова, відкритого серця й безкомпромісного служіння ідеалам культури. Його спадщина — вірші, переклади, сценарії, публіцистика — залишаються цінним внеском у сучасну українську літературу й духовне життя Закарпаття та всієї України.