Марія Матіос — літературний голос Буковини і сучасної України
Марія Василівна Матіос — одна з найяскравіших і найсамобутніших постатей сучасної української літератури. Народилася 19 грудня 1959 року в селі Розтоки Путильського району Чернівецької області, в самому серці Буковини, звідки бере початок її коріння, її світогляд і її мова. Гуцульське походження стало основою не лише естетичного чуття письменниці, а й того глибоко інтуїтивного зв’язку з землею, культурою та народом, який пронизує всю її творчість.
Перші вірші Марії з’явилися в пресі, коли їй було лише 15 років. Вона здобула філологічну освіту в Чернівецькому університеті, де навчалася на факультеті української мови та літератури. До речі, серед її студентських ініціатив — участь у кампанії з присвоєння вишу імені Юрія Федьковича, знаного поета і прозаїка, якого називали "буковинським соловейком".
Свій шлях у літературі Матіос почала як поетеса. Вже в юності вона керувала обласною організацією Спілки письменників України, займалася видавничою справою, а також стала однією з ініціаторів створення "Буковинського журналу" — важливого науково-літературного часопису, що дав простір для розвитку регіональної культури. Її дебют у прозі відбувся у 1992 році, коли журнал "Київ" надрукував її новелу "Юр’яна і Довгопол". Цей текст став символічним початком багатого прозового доробку, що згодом сколихне український культурний простір.
Марія Матіос — не просто письменниця. Вона — глибокий аналітик душі, літописець національних травм і тихих перемог людського духу. Її твори — це поєднання психологізму, історичної пам’яті, фольклорної образності та сучасної експресії. Вона — добровільна дослідниця народу, майстриня внутрішнього монологу й хроністка невигаданих трагедій.
Одним з найважливіших досліджень для письменниці стало вивчення власного родоводу, що сягає 1790 року. Цей інтерес до сімейної історії вплинув на стиль її письма, де часто переплітаються особисте, родинне і національне. Вона живе в Києві, але зберігає емоційний зв'язок із Буковиною. Її захоплення — психологія, етнографія, садівництво та квітникарство — тільки доповнюють багатогранність її особистості.
Марію Матіос часто називають "найпліднішою українською письменницею" або ж "гранд-дамою української літератури". Вона не боїться бути прямою, глибокою, провокативною, що викликає як захоплення, так і полеміку. Її називали навіть "чортиком із табакерки" — за здатність з’являтися несподівано та змінювати ландшафт української прози своїми творами.
Серед її поетичних збірок варто відзначити:
- "З трави і листя",
- "Вогонь живиці",
- "Сад нетерпіння",
- "Десять дек морозної води",
- "Жіночий аркан".
Та найбільшу популярність і читацьку любов письменниця здобула завдяки прозовим творам. Серед них:
- "Щоденник страченої",
- "Нація",
- "Бульварний роман",
- "Життя коротке" (2001),
- "Фуршет від Марії Матіос" (2003),
- "Солодка Даруся" (2004),
- "Містер і місіс Ю в країні укрів" (2006),
- "Нація. Одкровення" (2006),
- "Майже ніколи не навпаки" (2007),
- "Москалиця; Мама Мариця — дружина Христофора Колумба" (2008).
Її книги здобували найвищі відзнаки. Зокрема, роман "Солодка Даруся" приніс авторці Національну премію України імені Тараса Шевченка у 2005 році та перемогу в конкурсі "Книжка року" 2004-го. А роман "Майже ніколи не навпаки" був удостоєний Гран-прі на "Коронації слова" 2007-го.
Деякі твори Марії Матіос були перекладені російською мовою. У 2007 році у видавництві "Братонеж" побачило світ зібрання її двох найпопулярніших творів — "Нація" і "Солодка Даруся", перекладених Оленою Мариничевою та Сергієм Соложенкіним під назвою "Нация".
Марія Матіос також була активною в політиці — двічі обиралася народною депутаткою України (VII та VIII скликання), залишаючись при цьому незалежною у своїх поглядах та вірною літературі.
Її багатогранність — не в гучних епітетах, а в глибині текстів, у вмінні говорити про складне просто, про трагедію — з болем, про кохання — з гідністю. Її твори живуть у пам’яті, як живе сама Україна — з ранами, надією, піснею і мовчазною силою.