Опанас Васильович Маркевич — український фольклорист, етнограф, музикант і культурний діяч, який залишив глибокий слід у вивченні та популяризації народної творчості. Народився 27 січня (8 лютого за новим стилем) 1822 року в селі Кулажинці, де й минули його дитячі та юнацькі роки. Походив із родини службовця військового міністерства, був шостим сином Василя Марковича. Його мати, Олена Леонтьєвна Керстен, передала синові любов до музики та народної пісні, що стала визначальною у його життєвому покликанні.
Вже змалку Опанас проявляв виняткову музичну чутливість, записував пісні, почуті на вечорницях, а мати вигадувала до них музичний супровід. Разом вони виконували ці пісні для гостей, створюючи домашню атмосферу творчості.
У 1836 році Маркевич закінчив Пирятинське міське училище, а згодом вступив до 2-ї Київської гімназії. Там, під впливом професорів, зокрема фольклориста Івана Краськовського, юнак заглибився в збір фольклорних матеріалів: казок, прислів’їв, пісень та народних переказів. Після закінчення гімназії, у 1842 році він вступив до Київського університету, де навчався до 1846 року.
У 1847 році був заарештований за участь у Кирило-Мефодіївському братстві. Його заслано до Орла, де він працював у канцелярії військового губернатора. Саме там він зустрів майбутню дружину — Марію Вілінську, яка пізніше стала відомою як письменниця Марко Вовчок. Вони одружилися у 1851 році.
Подружжя повернулося в Україну, де народилася дочка Віра (невдовзі померла) та син Богдан. У Чернігові Маркевич займався літературною, редакторською та педагогічною діяльністю: працював у видавництві «ЧерниговСкие губернские ведомости», а згодом викладав у Немирівській гімназії.
Після переїзду до Петербурга у 1859 році разом із дружиною та сином, Опанас Васильович подорожував Європою, зокрема відвідав Німеччину, Швейцарію, Лондон. У Петербурзі спілкувався з Тарасом Шевченком.
У 1862 році отримав посаду акцизного наглядача в Новгород-Сіверську. Упродовж життя збирав фольклор: зібрав понад 50 тисяч прислів’їв та приказок, які систематизував у збірник, пізніше опублікований М. Симоновим (Номісом) у 1864 році під назвою «Українські приказки, прислів’я і таке інше».
Він також збирав народні пісні, які передав дружині до Парижа для видання. Частину цих пісень було опубліковано під авторством Марка Вовчка — без згадки імені Маркевича.
В останні роки життя хворів. У 1866 році його перевели до Сосниці, а пізніше — до Чернігова, де 1 вересня 1867 року він помер у лікарні, не дочекавшись повернення рідних.
Опанас Маркевич був особистістю глибокого таланту й жертовної відданості культурі. Його внесок у збір і систематизацію українського фольклору став основою для подальших досліджень народної творчості та збереження духовної спадщини нації.