Яків Андрійович Мамонтів — український драматург, театрознавець, літературознавець і педагог, відомий також під псевдонімами Я. Лірницький та Я. Пан. Його ім’я посідає важливе місце в історії українського театру та драматургії першої половини XX століття.
Народився 4 листопада 1886 року в селі Стрілиця (тепер — село Шапошникове Сумської області) в селянській родині. Спершу здобував фах у Дергачівському сільськогосподарському училищі, після чого працював агрономом на Курщині. Проте поклик до науки й культури переважив: Мамонтів вступив до Московського комерційного інституту, який закінчив у 1914 році, захистивши дисертацію «Проблема естетичного виховання» на здобуття наукового ступеня кандидата наук.
У роки Першої світової війни, з 1914 до 1917 року, служив на фронті. З 1921 року розпочав викладацьку діяльність у Харківському інституті народної освіти, де читав лекції з педагогіки, психології та естетики. Саме там він організував театральну студію, для якої створював п’єси та інсценізації.
Літературна діяльність Мамонтіва розпочалася з оповідання «Під чорними хмарами», яке було надруковане в журналі «Рідний край» під редакцією Олени Пчілки. Уже в 1907 році він написав драму «Дівчина з арфою», яка викликала критику за символізм та «винниченківський» стиль. Втім, Мамонтів залишився вірним обраному напряму, продовживши писати у подібному ключі — драму «Над безоднею» (1919–1920), «Коли народ визволяється» (1924), а також «Ave Maria» (1924) — символістську драму, що передбачає теми атомної енергії й таємниць природи. У тому ж 1924 році побачила світ його поетична збірка «Вінки за водою».
Серед найбільш резонансних п’єс драматурга — «Веселий Хам» (1921), «До третіх півнів» (1925), «Республіка на колесах» (1928), які дістали чимало критичних зауваг за психологізм та вплив Ібсена. Мамонтову закидали аполітичність і відірваність від соціального життя, хоч його твори часто торкалися актуальних питань. Трагікомедія «Рожеве павутиння» (1928) була прихильно сприйнята публікою — це сатиричний твір, спрямований проти міщанської свідомості.
Пізніші роботи — «Княжна Вікторія» (1929), «Його власність» (1930), «Золотий обруч» (1930, за мотивами повісті Івана Франка «Захар Беркут») — позначені зниженням творчої активності. Перед початком репресій 1930-х років він встиг написати ще п’єсу «Своя людина» (1936) і в 1939 році — інсценізацію повісті Михайла Коцюбинського «Fata morgana».
Яків Мамонтів також активно займався науковою працею. Серед його наукових публікацій — «Проблемы эстетического воспитания» (1914), «Сучасні проблеми педагогічної творчості» (1922), «На театральних роздоріжжях» (1925).
Помер 31 січня 1940 року, залишивши по собі вагому творчу й наукову спадщину, яка і сьогодні зберігає культурну цінність.