Ольга Мак: доля української письменниці на вигнанні, але з Україною в серці
Ольга Мак (у дівоцтві — Ольга Нилівна Петрова) народилася 20 липня 1913 року в Кам’янці-Подільському. Її дитинство було далеко не безтурботним: вона з’явилася на світ у родині скромного урядовця Нила Семеновича Петрова, і життя з самого початку нагадувало нескінченний шлях через випробування. Коли дівчинці було лише кілька років, родина перебралася до Києва, але вже у 1920-му, з огляду на складні часи, змушена була залишити столицю. Подальше дитинство Ольги минуло в селі Вільхівчик на Черкащині. Саме там, серед лісів і річки Рось, вона вперше усвідомила себе українкою. Але не минуло й кількох років, як життя завдало нових ударів: смерть батька, злидні, голод. Разом із мамою та братом вона повертається в рідний Кам’янець.
Ольга, попри труднощі, проявляла наполегливість і жагу до знань. Закінчивши семирічну школу, вона влаштовується вчителькою в селі, адже для вступу до вищого навчального закладу на той час був необхідний трудовий стаж. Саме сільський побут, реалії колективізації, людські трагедії тих років стали пізніше основою для її творів — "Українське село під більшовиками", "Земля плаче", "Проциха" тощо.
У селі Ольга зустріла мовознавця й щирого українського патріота Вадима Дорошенка — вони одружилися й переїхали до Харкова. Саме тут, у 1932–1934 роках, вона навчалася в Інституті іноземних мов. Час збігався з періодом Голодомору — трагедії, яку вона пізніше з болем описала в романах і оповіданнях: "Столиця голодного жаху", "У великодню ніч", "Каміння під косою".
У 1936 році подружжя перебирається до Ніжина. Там Ольга завершує літературно-лінгвістичний факультет педагогічного інституту. У них народжуються донечки — Вікторія та Мирослава. Та щастя було нетривким. НКВС заарештовує Вадима, оголошуючи його "ворогом народу". Починається час поневірянь, про які вона напише у збірці "З часів єжовщини". Письменниця, залишившись із дітьми без даху над головою, шукає притулку, бореться за звільнення чоловіка. Але марно — він помирає в концтаборі 31 грудня 1944 року.
У роки Другої світової війни Ольга з дітьми опинилася на Західній Україні, згодом — в Австрії, у таборі для переміщених осіб. Саме тоді її твори вперше друкуються в українській пресі. У 1947 році вона вдруге виходить заміж — за галичанина Миколу Геца, народжує сина Миколу, а незабаром родина емігрує до Бразилії. Письменниця оселяється в Ріо-де-Жанейро, згодом — у Куритибі, і поринає у творчу працю.
Саме в Бразилії вона бере псевдонім "Мак" — символ пам’яті про Україну, про волю й красу рідної землі. Її перші твори з’являються також під іменем Олена Гец або під ініціалами О. Г.
1956 року в Канаді виходить її роман "Чудасій", за який вона отримує премію Українського літературного фонду в Чикаго. Цей роман навіть був запропонований на здобуття Нобелівської премії з літератури, яку тоді здобув Борис Пастернак.
Ольга Мак вивчила португальську мову, освоїла культуру та історію Бразилії, але писала про неї українською. Її бразильський доробок — це тритомний пригодницький роман "Бог вогню", двотомна епопея "Жаїра" про боротьбу індіанців за свої права, роман "Проти переконань", повість "Куди йшла стежка", що описує події Української революції 1917 року.
Її твори отримували нагороди Світової федерації українських жіночих організацій. Не менш глибокими були її дитячі книги — зокрема "Призабуті казки", "Як Олег Царгород здобув", "Киянка Красуня Подолянка". Її художній стиль — чесний, емоційно насичений, з глибоким зануренням у ментальність українця й трагедії нації.
Після розлучення з другим чоловіком у 1960 році, вона залишає Бразилію й перебирається до Канади, де живуть її доньки. Оселяється в Торонто. У 1993 році, вже поважного віку, Ольга Мак уперше за пів століття повертається в Україну. Відвідує Київ, Ніжин, Вільхівчик, Канів, Чернівці, зустрічається зі студентами, науковцями, письменниками. Вона не лише повертається додому, а й голосно заявляє про своє право бути українкою. Вона наголошує на важливості збереження української мови, зокрема у праці "Катедра українських студій, чи кафедра малоросіянства?".
Ольга Мак померла 18 січня 1998 року у Торонто. Похована на українському цвинтарі "Київ" в Оквіллі, неподалік від могили Уласа Самчука. Її творчість стала частиною духовного спадку української діаспори, але в Україні її ім’я досі лишається недостатньо вивченим і маловідомим.
Вона писала правду — не спотворену, не підфарбовану, а таку, якою вона була. Ольга Мак — це голос тієї України, що опинилася в еміграції, але ніколи не втратила зв’язку з рідною землею. Її тексти — це пам’ять, сила й заклик до національної гідності. Її слід у культурі варто віднаходити знову і знову.