Андрій Любка — письменник, перекладач, волонтер: голос сучасної української культури
Андрій Степанович Любка народився 3 грудня 1987 року в Ризі, столиці Латвії, проте коріння його — на українському Закарпатті. Саме у Виноградові, місті з багатою історією та мультикультурним тлом, пройшло його дитинство, і тут сформувалася та чутливість до мови й простору, яка згодом стане впізнаваною рисою його письма.
Шкільні роки Андрій провів у Мукачівському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою. Та, попри дисципліну й суворий побут, у ньому визрівала потреба в слові, у творчості. Цей внутрішній поклик привів його до Ужгородського національного університету, де він закінчив факультет української філології у 2009 році. Згодом Андрій продовжив освіту у Варшавському університеті, де опанував балканістику — саме цей напрям згодом стане основою його глибоких есеїв і перекладів із мов Південно-Східної Європи.
Упродовж життя Любка постійно перебуває в русі — і географічному, і творчому. Його діяльність охоплює поезію, прозу, есеїстику, переклади, волонтерство та культурну дипломатію. Він — член Комітету з Національної премії імені Тараса Шевченка, постійний учасник міжнародних літературних подій, гість резиденцій і фестивалів від Стамбула до Ріо-де-Жанейро. Водночас Андрій Любка — колумніст, чий голос стабільно звучить на сторінках видань «Збруч», «День», «Радіо Свобода» та інших.
З початком повномасштабної війни в Україні він став активним волонтером, за його участю для потреб Збройних сил України було передано понад 300 автомобілів. За цей внесок Андрій був відзначений медалями Головнокомандувача ЗСУ та Міністра оборони України.
Не менш важливою є й його інституційна праця. Він обіймає посаду директора Інституту Центральноєвропейської Стратегії (ICES), де працює над посиленням міжрегіональної співпраці, зокрема між Україною та країнами Балканського регіону. У 2023 році його внесок у культурну, інтелектуальну й гуманітарну сферу було відзначено — Любка увійшов до престижного списку «100 лідерів України» за версією «Української правди».
Творчий шлях: поет, прозаїк, есеїст
Андрій Любка — багатожанровий автор. Його перші збірки поезій — «Вісім місяців шизофренії» (2007), «Тероризм» (2008), «Сорок баксів плюс чайові» — заявили про новий голос у молодій українській поезії. Вже в них можна було вловити основну рису його стилю — гостру спостережливість, поєднання чуттєвості й інтелектуального неспокою, метафоричну свободу.
Далі була проза — книжки «Кілер» (2012), «Карбід» (2015), «Кімната для печалі» (2016), «Саудаде» (2017), «Твій погляд, Чіо-Чіо-сан» (2018), «Малий український роман» (2020), «Щось зі мною не так» (2022). Роман «Карбід» став справжнім проривом: його номінували на «Книгу року BBC», а сам текст пізніше перекладено багатьма мовами, зокрема польською, сербською, словенською, литовською, англійською. У 2021 році за цим твором «Дикий театр» у Києві поставив виставу.
Есеїстика Любки — не менш вартісна частина його творчого портфоліо. Його книжки колонок і мандрівні нотатки — «Спати з жінками», «У пошуках варварів» — це приклад сучасної інтелектуальної прози, де інтим і геополітика, іронія й філософія тісно переплетені.
Переклади та культурне посередництво
Як перекладач, Андрій Любка відкриває українському читачеві іншу Європу — Балкани з їхньою болючою історією, глибинною літературою, внутрішніми парадоксами. Він переклав понад десяток важливих книг із сербської, хорватської, польської, македонської, словенської, англійської мов. Серед них — твори Богдана Задури, Іво Андрича, Срджана Валяревича, Мухарема Баздуля, Мілєнка Єрґовича, Дубравки Уґрешич, Светислава Басари та ін.
Його переклади неодноразово відзначалися літературними преміями. Зокрема, книжка Задури «Нічне життя», яку він переклав 2012 року, була нагороджена Премією імені Григорія Сковороди. У 2014 році вийшов його переклад «Акварелей» Лідії Осталовської — зворушливого репортажу про долю ромів у роки війни.
Визнання і міжнародна присутність
Андрій Любка — лауреат численних літературних премій, серед яких «Дебют» (2007), «Київські лаври» (2011), премія імені Юрія Шевельова (2017) за збірку есеїв «Саудаде», а також відзнака Фонду Ковалевих (США) за найкращу прозову книжку 2017 року.
Його твори перекладено на понад п’ятнадцять мов — серед яких англійська, німецька, китайська, іврит, португальська, польська, чеська, сербська, грузинська, турецька. Він — активний учасник літературного життя не лише України, а й багатьох країн Європи та світу.
Любка виступав у містах на трьох континентах — у Варшаві, Берліні, Празі, Стамбулі, Вільнюсі, Ріо-де-Жанейро, Ляйпцігу, Дармштадті, Братиславі, Белграді, Львові, Харкові, Одесі та десятках інших.
У приватному житті та сьогоденні
Андрій Любка мешкає в Ужгороді — місті, яке для нього є не лише географічним місцем, а духовною основою, де перетинаються мови, культури, кордони. Це місце його сили, творчої тиші та невтомної дії.
Його проза звучить щиро, іноді колюче, завжди чесно. Його поезія — це лінія болю й любові. Його голос — один із тих, що творить нову українську мову, без пафосу, але з глибокою правдою. І, напевно, саме тому Андрій Любка залишається не просто сучасним автором, а справжнім літописцем нашого часу.