Олег Богданович Лишега — український поет, драматург, перекладач і майстер дерев'яної скульптури, чия постать стала унікальним явищем у сучасній українській культурі. Народився 1949 року в місті Тисмениця на Івано-Франківщині в родині вчителів. Його батько викладав іноземні мови, а мати, Віра Сильвестрівна, родом із Запоріжжя, була вчителькою української мови та малювання. Дід і прадід були кушнірами.
З дитинства Олег виявляв потяг до мистецтва — навчався у художній школі, читав філософські та літературні твори. У 1968 році вступив до Львівського університету на англійську філологію. Під час навчання зацікавився японською літературою та філософією. Його відрахували з університету через участь у неофіційному літературному гурті «Львівська богема» та публікацію в самвидавному альманасі «Скриня».
У 1972–1974 роках проходив службу в армії в Бурятії, де викладав англійську мову. Там Лишега ще глибше занурився в східну філософію, особливо вчення Лао-цзи, поезію Лі Бо й Ду Фу. Враження з цього періоду стали основою багатьох його творів, зокрема п’єси «Друже Лі Бо, брате Ду Фу».
Повернувшись до України, Лишега працював художником-декоратором у Києві, згодом — на хутряній фабриці в рідній Тисмениці. Спілкувався з поетом Миколою Воробйовим, художником Григорієм Гавриленком. З 1984 року розпочав свій «глиняний період»: випалював керамічні глечики в сосновому лісі на Виноградарі в Києві. Лишега вважав, що поезія існує у формах, не обмежених літературою — у дереві, глині, музиці.
Протягом 1972–1988 років його було офіційно заборонено публікувати. Перша збірка «Великий міст» вийшла 1989 року. У 1990-му вийшли «Оповідки давнього Китаю», перекладені разом із Ігорем Зуєвим. У 1997–1998 роках Лишега мешкав у США як стипендіат програми Фулбрайта, працював над антологією української поезії та власними перекладами.
Його поетика базується на синтезі природи, внутрішнього зору, тиші та медитативності. Лишега вважав, що головне — це голос речей, а поет — провідник між світом і людиною. У Нью-Йорку за його поезіями ставили вистави, в Україні — читали лекції, проводили творчі вечори, знімали документальні фільми.
Лишега перекладав твори Т. С. Еліота, Езри Паунда, Девіда Герберта Лоуренса, Роберта Пенна Воррена, Марка Твена, Генрі Девіда Торо, Сильвії Плат. У планах була книга «Америка емеральда» — поєднання перекладів Роберта Фроста й міркувань про США.
Поет також займався скульптурою — різьбив із дерева, віддаючи перевагу простим матеріалам, ароматним текстурам, природній формі. У 1993 році його роботи були відзначені дипломом на ІІІ Міжнародній бієнале «Імпреза» в Івано-Франківську. У своїй промові Лишега казав: «Скульптура — це не камінь і не форма. Це дихання часу».
Олег Лишега відійшов у вічність 17 грудня 2014 року, залишивши по собі поезію, яка, за словами Тараса Прохаська, «жива ще до того, як її напишуть». Його творчість — спроба осмислити світ через тишу, дерево, хмари, молитву, слово. Лишега — це поет глибинного слуху, провидець української мови й тиші буття.