Модест Левицький: лікар, письменник, педагог і будівничий українського духу
Модест Пилипович Левицький — видатна постать в історії української культури та національного відродження. Його ім’я стоїть поруч із діячами епохи, які словом і ділом торували шлях до свідомої й соборної України. Народжений 25 липня 1866 року в селі Вихилівці на Поділлі (тепер Ярмолинецький район Хмельницької області) в родині поміщика, Модест з ранніх літ зростав у середовищі, де високо цінували освіту, українську мову та національні ідеї. Його батько, Пилип Левицький, був людиною демократичних переконань, спілкувався з Володимиром Антоновичем, Тадеєм Рильським, підтримував розвиток національної свідомості серед молоді.
Здобувши початкову освіту в Кам’янець-Подільській гімназії, Левицький вступив до Київського університету, де вивчав історико-філологічні дисципліни, а згодом — медицину. Освіченість і соціальна відповідальність поєднувалися в ньому з глибоким патріотизмом. Під час навчання брав участь у боротьбі з епідемією холери на Поліссі, і ці трагічні реалії пізніше ожили в його літературних творах, зокрема в оповіданні «Санітар».
Після завершення навчання працював лікарем у Ковелі. Саме тут доля звела його з родиною Косачів — Оленою Пчілкою та Лесею Українкою, з якими встановив дружні та творчі стосунки. Він лікував поетесу, консультував її, і без сумніву, духовна атмосфера цієї родини вплинула на Модеста як літератора. Його перша публіцистична праця «Про сільську медицину» з’явилася у 1896 році. Відтоді він неодноразово друкувався в періодиці, виступав як публіцист, оповідач, драматург.
Його прозова спадщина охоплює чимало соціальних і національних тем. У творах — безжальна правда про злидні селян, переселенців, рекрутів, акторів блукаючих труп, чиновницьке свавілля, про трагізм жіночих доль і безвихідь бідноти. Його оповідання "Ніобея", "Дякова помста", "В суді", "Щастя Пейсаха Лейдермана" вражають психологізмом і глибоким гуманізмом.
Левицький був також активним громадським діячем. Працював директором фельдшерської школи, заснував дитячий притулок, займався поширенням українського друкованого слова, сприяв діяльності «Просвіти», перекладав з кількох мов, у тому числі французької, польської, єврейської. Разом із дружиною Зінаїдою, авторкою історичних повістей, перекладав і редагував твори світової літератури.
У роки визвольних змагань Модест Пилипович підтримував УНР, обіймав посади в Міністерстві шляхів, входив до складу дипломатичної місії в Греції, Австрії, Чехословаччині. У Празі викладав у господарській академії, був директором української гімназії, а також займався мовознавчою працею — кілька разів перевидавав свою "Граматику для самонавчання".
1927 року повернувся на Волинь. У Луцьку працював лікарем і викладачем української мови, належав до Товариства імені Петра Могили, продовжував громадську роботу. Його музичні твори виконувалися у аматорських театрах, а ім’я Левицького згадувала Леся Українка у листах з теплотою і повагою.
Помер Модест Пилипович 16 червня 1932 року. Похований у Луцьку, де сьогоднішній сквер на проспекті Волі зберігає пам’ять про цю гідну постать.
Модест Левицький — це яскравий приклад інтелігента, який був не просто свідком, а активним учасником розбудови української культури. Його ім’я — серед тих, хто словом, працею і громадянською позицією формував обличчя нації.