Левченко Сергій Прокопович — Біографія (розширено та збережено унікальність)
Сергій Прокопович Левченко народився 9 січня 1954 року в місті Черкаси. З дитинства виявляв потяг до слова, що згодом стало не лише професією, а й сенсом життя. Після закінчення школи вступив до Черкаського педагогічного інституту, де здобув вищу освіту на філологічному факультеті. Навчання в інституті стало першим вагомим кроком до серйозної літературної праці — саме тут почав формуватися його оригінальний художній стиль, що поєднував риси авангарду, модернізму та постмодерну.
У творчому доробку Левченка — 21 видання, в яких втілено широкий спектр літературних експериментів і смислових шукань. Його тексти вирізняються естетичною сміливістю, внутрішньою напругою та щирою емоційністю. Він писав українською мовою, проте завдяки перекладам і публікаціям здобув читача не тільки в Україні. Його твори неодноразово з’являлися в періодиці як місцевого, так і загальнонаціонального рівня. Зокрема, друкувався в естонських журналах Tallinn і Pikker, а також у відомому міжнародному виданні Склянка ЧасуZeitglas*, яке популяризувало сучасну українську літературу у світі.
Сергій Левченко був не лише поетом і прозаїком, а й активним організатором літературного життя. Його іменем пов’язано створення черкаського літературного гурту «Оратанія», який об’єднав молодих авторів, що прагнули творити поза канонами і шаблонами. Саме під його ініціативою вийшов однойменний літературний журнал Апостроф, що став осередком сучасної вільної поезії й літературної критики.
Його твори увійшли до кількох знакових антологій української авангардної літератури 1990-х років: "Боже, ми вільні", створеної у співпраці з Миколою Бабаком, Іваном Лавріненком та Євгеном Найденом, а також "Доба туманів", до якої додався й Микола Воробйов. У пізніші роки він також був представлений у збірках "Urbis et Vicus" (Канів, 2011) та "Антологія сучасної новелістики та лірики України" (Канів, 2015), що свідчить про незгасаючий інтерес до його творчості з боку літературознавців та видавничої спільноти.
Сергій Левченко також зробив значний внесок у розвиток українського перекладу. Він перекладав художні тексти з естонської, російської та польської мов, зберігаючи не тільки точність змісту, а й поетичне звучання оригіналів. Його перекладацький хист став ще одним підтвердженням глибокої мовної культури та літературного чуття.
Упродовж життя Левченко поєднував письменницьку діяльність із видавничою справою. Очолював і редагував видавництво Сіяч, яке зосереджувалося на випуску сучасної української літератури та культурологічної публіцистики. Його професіоналізм і енергія зробили це видавництво помітним явищем у культурному просторі Черкащини.
У 1995 році Сергій Прокопович був прийнятий до Національної спілки письменників України — визнання, якого він безумовно заслуговував завдяки своїй плідній, змістовній і сміливій творчості. Він належав до тієї генерації літераторів, які, не шукаючи компромісів із совістю, залишилися вірними собі та Слову.
Його літературну спадщину продовжує донька — поетеса Анна Левченко, яка також отримала визнання в літературному середовищі. Вона не раз зворушливо згадувала батька у своїх інтерв’ю й текстах, називаючи його не лише літературним авторитетом, а й духовним дороговказом.
Сергій Прокопович Левченко помер 13 червня 2019 року, залишивши по собі глибокий слід у сучасній українській літературі. Його постать — це приклад незалежного інтелектуала, що не мирився з шаблоном і не припиняв творити навіть у найскладніші часи. Його слово й далі живе — чесне, незламне, сміливе.