Кирій Іван Іванович (1924–1998)
Іван Кирій — український письменник-прозаїк, чия творчість охоплює десятиліття літературного поступу та глибоко пов’язана з дитячою літературою, автобіографічними спогадами й темами національної історичної пам’яті. Він належав до покоління, яке сформувалося під тиском подій воєнної доби, повоєнного відродження та соціалістичного реалізму, і при цьому зумів знайти власний голос, особливо у прозі для дітей і молоді.
Народився 12 червня 1924 року в селі Пасківщина, що на Київщині, в Згурівському районі. Його дитинство припало на складні 30-ті роки, юність — на воєнне лихоліття, а доросле життя — на післявоєнні роки та розквіт радянської літературної системи. Ці життєві етапи стали основою багатьох його прозових творів.
Вищу освіту Іван Іванович здобув уже в зрілому віці: спершу на факультеті журналістики Київського університету, який закінчив у 1960 році, а згодом у 1964 — у Вищій партійній школі при ЦК Компартії України. Протягом своєї кар'єри працював у видавництві «Молодь», що на той час відігравало важливу роль у формуванні нової генерації українських читачів.
У Переяславі, де Кирій мешкав у 1968–1971 роках, на будинку по вулиці Гімназійній, 20а, встановлено меморіальну дошку на його честь. А з 2014 року одна з вулиць міста носить його ім’я — замість колишньої назви «вулиця Фадеєва».
Літературна спадщина
Іван Кирій дебютував у літературі у другій половині 1950-х років. Його перша збірка «Ключі до щастя» (1958) була присвячена дитинству й юності Івана Франка — не просто як біографічний матеріал, а як своєрідна спроба донести великі ідеї через прості, близькі дитячому світові історії.
Наступні роки стали періодом активного творення дитячої літератури, в якій автор залишив помітний слід. Серед найвідоміших книг цього напряму:
- «Як ми їздили в Каховку» (1960) — пригодницька збірка для дітей;
- «Сигналісти» (1964), «Мій друг Кася» (1966), «Пташкам літати в небі» (1968) — прості за формою, але глибокі за змістом історії для юного читача;
- «Пригоди Касі-Васі Гармаша» (1980) — гумористична повість, сповнена щирості та легкої іронії;
- «Вечеря для зайця» (1982), «Братова медаль» (1985) — повчальні оповідання для дітей із моральними акцентами.
Проте творчість Кирія не обмежувалась винятково дитячою літературою. Він був майстром короткої прози й соціальної повісті. Його твори часто відображали реалії повоєнного життя, моральний вибір людини, труднощі радянського побуту. Яскравим прикладом є:
- «Спасибі вам, люди!» (1970) — щира повість про людяність;
- «Листок з календаря» (1974) та «Ровесники» (1983) — збірки, що поєднують соціальну тематику з глибоким психологізмом;
- «Над Дніпром» (1978) — твір, де простежується любов автора до рідного краю;
- «Сліди під вікном» (1983) — розповіді про життя звичайних людей;
- «Не спіткнутися в дорозі» (1985) — розповідь про роботу міліції й боротьбу з криміналом.
Окрему позицію в доробку Кирія займають історичні й автобіографічні твори. Особливо знаковою стала його повість «Голодна весна» (1993) — чесне, емоційно насичене свідчення про трагедію Голодомору 1933 року в Україні. Це не просто художній твір, а спроба зберегти пам’ять про пережите, передати правду майбутнім поколінням.
Серед інших важливих книг:
- «Після грози» (1987) — збірка оповідань про Івана Франка та Тараса Шевченка, у якій автор розмірковує про спадок великих діячів;
- «Хлопці з Вишневого» (1988), «Загадковий Ус» (1990), «Скарга прокурору» (1990) — твори, що поєднують елементи детективу, соціальної драми й моралізаторства.
Спадок і пам’ять
Усі книги Івана Кирія вийшли друком у Києві. Його твори, хоч і не завжди потрапляли у поле гучної критики чи популярності, вирізнялися теплом, моральною чистотою, щирим співпереживанням людським долям. Автор ніколи не гнався за модними формами чи експериментом, залишаючись вірним традиційній українській прозі — глибокій, емоційній, зрозумілій і правдивій.
Кирій — це голос українського села, мудрого учителя, уважного спостерігача, чия творчість зберігає людяність у кожному рядку. Його ім’я назавжди вписане в історію української літератури — поруч із тими, хто говорив до серця просто, але чесно.