Кичинський Анатолій Іванович: життєвий і творчий шлях
Анатолій Кичинський — поет, художник, перекладач, пісняр, глибоко вкорінений у культурне життя України. Його ім’я належить до тих, що формували поетичну палітру української літератури другої половини ХХ століття й початку ХХІ. Його тексти вражають образністю, тонкою ліричністю, філософською напругою та глибинним відчуттям часу. У 2006 році за поетичні книги «Пролітаючи над листопадом» та «Танець вогню» Анатолій Іванович був удостоєний Національної премії України імені Тараса Шевченка — найвищої державної нагороди в галузі культури.
Народився майбутній поет 4 квітня 1950 року в селі Преображенка Чаплинського району на Херсонщині, в селянській родині. Поетичний хист проявився дуже рано: перші вірші він почав писати ще в дитячі роки, а в п’ятому класі вже усвідомлював, що слово — це не просто звук, а інструмент творення. У 17 років його творчість почала формуватися вже більш свідомо — як потреба душі і спосіб осмислення світу.
Після школи Кичинський вступив на філологічний факультет Херсонського педагогічного інституту. Тут він не лише заглиблюється в українську та світову літературу, а й активно друкується в періодиці: його вірші з’являються в обласних газетах, а згодом — і в таких всеукраїнських виданнях, як «Вітчизна», «Київ», «Дніпро», «Україна», «Жовтень», а також в альманахах і збірниках «Вітрила», «Поезія», «Степ», «Сузір’я» та інших.
У 1976 році побачила світ перша поетична збірка митця — «Вулиця закоханих дерев». Цей дебют одразу ж привернув увагу літературної критики й був відзначений обласною премією. Уже наступного року Кичинського прийняли до Спілки письменників України — це було визнанням його таланту на загальнонаціональному рівні.
Він не зупиняється на досягнутому: у 1981 році навчається на Вищих літературних курсах при Московському літінституті ім. О. М. Горького, де глибше занурюється у ремесло поета. Професійний підхід, поєднаний із природною обдарованістю, дозволяє Кичинському створити справжній авторський стиль — інтимний, метафоричний, щемливий, але водночас цілісний і глибоко національний.
Його друга збірка «Землі зелена кров» (1982) також отримала високу оцінку — цього разу її було відзначено літературною премією імені Павла Усенка. Всього на сьогоднішній день у творчому доробку поета — понад п’ятнадцять поетичних збірок, серед яких особливе місце посідають «Декамерон 2000», «Літаючий сніг», «Небажаний свідок» та інші. Книжки видавалися в Києві, Сімферополі, Херсоні, а також за межами України — зокрема, у перекладі російською мовою.
У його поезії — філософські роздуми про буття, місце людини у світі, природу і космос, духовні пошуки, розкриті через глибоку образність і символізм. Ліричні й пейзажні мотиви тонко переплетені з роздумами про сенс життя, біль утрат, світлість пам’яті, нестримність часу.
Та Анатолій Кичинський — не лише поет. Він також активно працює в галузі художнього перекладу. Його зусиллями українською мовою зазвучали твори грузинських, угорських, білоруських, єврейських і російських авторів. Одним з його визначних внесків є переклад з латини відомої поеми епохи Відродження — «Пісня про зубра» білоруса Миколи Гусовського.
Крім того, Кичинський — автор текстів багатьох популярних українських пісень. Його вірші стали основою для музичних композицій таких митців, як Павло Дворський, Юрій Поліщук, Олег Грицишин, Андрій Шейченко, Марія Бурмака та інших. Серед найвідоміших — «На відстані сльози», «Пливе над світом біла наша хата», «Підковане щастя», «Свічка», «Золота моя жінко» — пісні, які зворушують душу, бо створені з глибокого переживання і щирої емоції.
У 2013 році у видавництві «Букрек» вийшла нова книга Кичинського «Небажаний свідок» — потужна збірка, яка продовжила лінію поета як хроніста епохи, спостерігача з тонким нервом і відчуттям правди. Обкладинку книжки прикрашає фрагмент його власної картини «Спрага», адже Кичинський ще й художник за покликанням. У його майстерні — десятки полотен, у яких живе та сама філософія кольору і змісту, що й у поезії.
Анатолій Кичинський — почесний громадянин Херсона. Його ім’я знане не лише читачам, а й слухачам, глядачам, студентам, учителям — усім, хто відчуває цінність справжнього слова. Він не лише пише, а й активно бере участь у літературному житті, є членом журі конкурсів, учасником фестивалів, гостем зустрічей.
Його творчість — це місток між людиною і світом, це слово, що не боїться правди, це мистецтво, яке здатне зцілювати. У час, коли потреба в щирості й красі особливо гостра, поезія Кичинського звучить як сповідь — чиста, тиха, але така, що проникає глибоко в душу.