Олександр-Зенон Степанович Курбас, знаний у мистецькому світі як Лесь Курбас, народився 25 лютого 1887 року в місті Самбір, у родині акторів галицького театру Степана та Ванди Курбасів (відомих також під сценічним прізвищем Яновичі). Дитинство майбутнього реформатора української сцени минало в атмосфері театру, де панували живе слово, мандрівне мистецтво й любов до національної культури.
Від самого початку юний Курбас мав змогу здобути ґрунтовну освіту. Він навчався в Тернопільській гімназії, потім студіював у Віденському та Львівському університетах. Саме у Відні він відкрив для себе простори європейської культури, які вплинули на формування його театрального світогляду. Мріючи реалізувати себе на великій сцені, він прагнув повернення в Наддніпрянську Україну, де працював театр Миколи Садовського — тодішній осередок демократичного мистецтва.
У 1916 році Курбас долучається до трупи Садовського, але вже невдовзі його більше захоплює режисура. Молодий артист вирішує створити власний театральний простір для експерименту — так виникла студія, яка згодом перетворилася на "Молодий театр". У 1917 році колектив вже діяв під цією назвою, і саме з нього виросло кілька майбутніх осередків українського театру.
Після визвольних змагань і подій 1920 року Курбас об'єднує навколо себе акторів і засновує новий театр — "Кийдрамте", який гастролює містами Київщини, зокрема Білою Церквою та Уманню. Але найвищої точки творчої еволюції режисер досягає у театрі "Березіль", заснованому в 1922 році. Тут він створює нову театральну мову — синтез філософії, сценічної форми та глибокого змісту. Театр став втіленням модерної української культури.
Саме у "Березолі" Курбас поєднав своє бачення з драматургією Миколи Куліша. Їхня творча співпраця дала Україні вистави, що стали етапними: "Комуна в степах", "Народний Малахій", "Мина Мазайло", "Маклена Граса". До естетичного ядра вистав долучався і сценограф Вадим Меллер, творячи з Курбасом справжній сценічний космос. Ці роботи стали вершинами філософського театру, де засоби експресії поєднувалися з внутрішнім драматизмом людини і доби.
Втім, така театральна мова не вписувалась у шаблони соціалістичного реалізму. Курбаса звинувачували у "похмурості" та "формалізмі". Зрештою, його звільнили з посади керівника "Березолю", а в 1933 році заарештували в Москві. Після короткої праці в єврейському театрі, Курбаса заслали на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу, а згодом — на Соловки. У 1937 році, після повторного суду, його розстріляли. Лише в 1957 році Лесь Курбас був реабілітований.
Пам’ять про Курбаса повернулась в Україну. У 1989 році на фасаді Харківського театру імені Шевченка встановили меморіальну дошку в його честь. А назва "Березіль" знову стала живим символом творчої свободи. У Львові сьогодні працює один із провідних українських театрів, що носить ім’я Леся Курбаса.
Його спадок — це не просто театральні постановки. Це концепція сценічного буття, новий погляд на мистецтво, спроба побачити людину цілісно, глибоко і з надією. Курбас не лише випередив свій час — він дав майбутнім поколінням ключі до розуміння глибинних сенсів мистецтва й людської природи.