Куліш Микола Гурович
Микола Куліш — постать виняткова і водночас трагічна в історії української культури першої половини XX століття. Драматург, публіцист, театральний діяч, активний учасник літературного процесу і громадського життя, він залишив по собі не лише блискучі зразки модерної української драми, а й життєпис, сповнений боротьби, злетів, драматичних рішень і трагічної загибелі в часи сталінського терору.
Народився Микола Гурович 26 грудня 1891 року (за новим стилем — 6 січня 1892) у селі Чаплинка, що на Херсонщині, в убогій селянській родині. З дитячих років пізнав тяжку селянську працю, змушений був наймитувати. Та попри всі труднощі, проявив надзвичайну жагу до знань. Спочатку навчався в місцевій школі, а згодом вступив до Олешківської чотирикласної школи. Уже в юності писав сатиричні вірші, а 1913 року створив першу п'єсу — «На рыбной ловле». Його мрією було здобути вищу освіту, тому екстерном склав іспити на атестат зрілості в Тбілісі у 1914 році. Проте невдовзі розпочалася Перша світова війна, і всі плани змінила мобілізація.
На фронті Микола Куліш виявив себе як мужній і кмітливий вояк. Закінчивши Одеську школу прапорщиків, він служив на передовій, здобув звання штабс-капітана, був поранений і контужений. Повернувшись на рідну землю після революційних подій, він активно включився в розбудову нового ладу. У 1918–1920 роках очолював органи радянської влади в Олешках, працював у системі народної освіти, займався організацією шкільної мережі, писав, редагував, вів культурну просвітницьку діяльність.
У цей період розпочалася й його активна політична діяльність: Куліш став членом Комуністичної партії, а згодом обіймав посаду начальника штабу червоноармійських військ. Та найбільшим його покликанням залишалося слово — живе, театральне, гостре й безкомпромісне. Після 1921 року Куліш зосереджується на культурній роботі, а з 1925 року живе у Харкові — столиці радянської України.
Початок 1920-х ознаменувався для Миколи Куліша стрімким злетом. Його перша п’єса «97» (1924) миттєво здобула популярність і захоплені відгуки. У центрі твору — селянська трагедія голодомору, тема, яку інші письменники боялися торкатися. Постановка в Харківському театрі імені Івана Франка з режисурою Гната Юри стала справжнім театральним проривом. П'єсу називали «першим актом нового українського театру», а самого Куліша — новатором, який зміг поєднати глибокий зміст із новою формою.
Після «97» з’являються ще дві п’єси, що разом з нею склали «селянську трилогію»: «Комуна в степах» та «Поворот Марка» (перша редакція — «Прощай, село»). Це твори про селянське життя у вирі соціальних змін, про трагедії й ілюзії, надії і розчарування сільської людини в умовах післяреволюційного безладдя.
Та справжній переворот у творчості Куліша стався після знайомства з Лесем Курбасом і Миколою Хвильовим. Театр «Березіль» став тією сценою, де розгорнулися найсміливіші експерименти Куліша-драматурга. Саме тут були поставлені його головні твори — «Народний Малахій» (1928), «Мина Мазайло» (1929), «Патетична соната» (1931), «Маклена Граса» (1933).
«Малахій» — це глибоко сатирична драма про абсурд бюрократії, псевдопросвітництва й облудної "українізації". «Мина Мазайло» — трагікомедія про мовну проблему та знецінення власної ідентичності. «Патетична соната» — найвеличніший твір, політ свідомості на перетині особистого й історичного, глибока філософська драма з багатоголоссям стилів, образів, контрастів. А «Маклена Граса» — тонка, майже символістська п’єса про злиденність, втрату ілюзій, тінь диктатури.
Ці твори викликали шалені дискусії, обурення з боку офіційної критики, яка називала їх «антирадянськими», «контрреволюційними». Справжня причина — у правді, яку не терпіла влада. У 1934 році Миколу Куліша виключають з партії, заарештовують, обвинувачують у приналежності до «терористичного центру боротьбистів». Його засуджують на 10 років ув'язнення й відправляють до Соловків.
Там, на чужині, у жорстоких умовах, Куліш опиняється поряд з Лесем Курбасом, Валер’яном Підмогильним, Євгеном Плужником та іншими представниками знищеного українського відродження. У 1937 році, під час так званої «великої чистки», був розстріляний в урочищі Сандармох. Йому було лише 45 років.
Посмертно реабілітований у 1956 році.
Микола Куліш залишив по собі не лише літературну спадщину, а й духовну. Він був одним із тих, хто творив національний театр як явище, піднімав на сцену справжню українську драму, у якій болить не лише за село чи місто, а за цілий народ, за саму душу України.