Стефан Михайлович Ковалів — український письменник, педагог і просвітник, який залишив вагомий слід у культурному та освітньому житті Галичини кінця XIX — початку XX століття. Його біографія — це історія людини, яка через відданість своїй справі та народу досягла значних результатів, незважаючи на постійні виклики та опір системи.
Народився 25 грудня 1848 року в селі Брониця. Початкову освіту здобув у місцевій школі, згодом продовжив навчання в Дрогобичі, у тій самій школі, в якій через кілька років вчитиметься Іван Франко. Проте далі шлях до знань був непростим: через обставини змушений був залишити реальну школу в Перемишлі, де навчався, і почати працювати вчителем.
Його перші місця праці — Сарни, Таргановичі, Городище Самбірського повіту, а потім — рідна Брониця. Там він не лише навчав дітей, а й співав у церковному хорі. Сам Ковалів згадував про цей період із теплотою, відзначаючи взаємну любов із селянами. Його син Юліан описував, як учні приходили до школи з віддалених хуторів, залишаючись там ночувати, а вчитель пригощав їх печеною картоплею. Ці епізоди лягли в основу оповідання «Вечірня наука при печених картоплях».
Його прагнення дати дітям якісну освіту змусило його вирушити до Львова, де він вступив до вчительської семінарії. Водночас заробляв на життя приватними уроками. В 1875 році успішно завершив навчання, отримав диплом першого ступеня й повернувся до рідного села. Після смерті матері взяв на себе турботу про родину.
У Брониці розгорнув активну педагогічну діяльність, добивався будівництва нової школи, організовував навчання в кілька змін. Його завзяття не всі підтримували — були навіть спроби підпалу школи, про що він писав у оповіданні «Грім». У 1879 році Коваліва призначили директором великої народної школи в Бориславі, де він пропрацював 40 років.
У Бориславі Ковалів впроваджував передові методики викладання: створив куток живої природи, лабораторії, навчальну майстерню, проводив екскурсії на природу й підприємства. Велике значення надавав урокам природознавства, арифметики, літератури. Його захоплення Шевченком, Глібовим передавалось учням.
Саме в Бориславі в 1881 році розпочалася його літературна творчість. Спонукою стали зустрічі з іноземцями, контрасти між багатством і злиденністю, які вразили його до глибини душі. Свої твори підписував псевдонімами — Дроздишин, Дрозд, Плескачка, Степан П’ятка.
У 80-х роках Ковалів публікував педагогічні статті, методичні розробки, а також оповідання для дітей. Його творчість зазнала впливу дружби з Іваном Франком. Каменяр часто бував у нього вдома, читав його твори, радив, підтримував друком. Їхня співпраця мала щире, дружнє і творчо продуктивне підґрунтя. Франко присвятив Коваліву оповідання «Довбанюк», а сам Ковалів — Франкові оповідання «Мудріють люди».
Протягом літературної діяльності Ковалів створив 112 оповідань і нарисів, 40 педагогічних статей. Його твори публікувалися в галицьких та буковинських виданнях: «Буковина», «Діло», «Батьківщина», «Дзвінок». Він глибоко і правдиво описував життя галицького села, тяжку працю селян, долю дітей робітників, зокрема на бориславських нафтопромислах.
Його твори — «Сорокаті штани», «Хто винен?», «Чічі», «Котюзі по заслузі» — є документальним свідченням трансформації Борислава з провінційного села у промислове місто. Через призму педагогічних текстів — «На Дрімайловім пустирищі», «Прогулянка верхи», «Не зварені яблука» — він змальовував злиденність освітньої системи, побут вчителів, недбалість влади до освіти.
Стефан Ковалів помер 26 червня 1920 року. Похований у Бориславі, де пройшли найплідніші роки його життя. На його похорон зібралося усе місто — друзі, учні, селяни, які шанували його не лише як вчителя, а й як людину, що присвятила життя добру, просвіті та правді. На надгробку викарбувано:
«С. Ковалів — директор школи м. Борислава, український письменник, почесний член УПТ».
Іван Франко залишив про нього глибоку оцінку:
«Він належить до тих талантів, яких не постидалась би ні одна далеко багатша від нашої література».