Неля Сергіївна Коваленко — українська поетеса, педагог і громадська діячка, яка народилася у 1935 році в родині вчителів із Краснограда. Її дитинство й юність минули в атмосфері любові до знань, рідної мови й української культури. Закінчивши Красноградську середню школу № 30 (сьогодні це СШ № 3), вона розпочала трудову діяльність як піонервожата в Хрестищенській школі. Вже тоді виявлялася її активність і прагнення до роботи з дітьми.
У 1954 році Неля Сергіївна вступила до Харківського педагогічного інституту, обравши філологічний факультет. Після завершення навчання присвятила все своє життя Тишенківській школі, де викладала українську мову та літературу. Її педагогічна діяльність вирізнялася глибокою відданістю справі й щирою любов’ю до слова. Вона передавала учням не лише знання, а й цінність мови як душі народу.
Схильність до поезії Неля Коваленко виявила вже працюючи в школі. Натхненням для неї ставало повсякденне життя селян, людей праці, які були героями її віршів. Багато з її поезій перетворилися на пісні, які з радістю співають як учні школи, так і місцевий ансамбль "Червона калина". Творчість поетеси є живим свідченням єдності поетичного слова й народної душі.
В доробку Нелі Сергіївни — десятки віршів, пісень, гумористичних творів, які передають настрій громади, її болі, сподівання, світлу віру у добро. Вона активно бере участь у громадському житті — організовує заходи в школі, проводить літературні читання, зустрічі, бере участь у культурному житті району. Її творчість нерозривно пов'язана з життям Тишенківки.
Окрема сторінка її поезії — вірші, присвячені пам’яті воїнів, які не повернулися з війни. У цих рядках звучить щемлива туга, біль родин, які втратили найдорожчих. Один із таких віршів — це прониклива балада з глибоким емоційним забарвленням:
Батьку, рідний, де ти? Озовися! Ми тебе чекаєм стільки літ. Як без тебе гірко дні тяглися, Скільки ми перетерпіли бід.
Наша мама, як в мороз калина, Коси її стали, наче сніг, Досі, батьку, жде тебе родина Із далеких грозових доріг.
Разом із лірикою Коваленко не цурається і гумору. Її гуморески — це іскрометні, дотепні сценки з сільського життя. Вони легко лягають на вустах читача й викликають усмішку щирістю та наївною мудрістю героїв. Один із таких віршів — жартівлива історія про "врожай вареників":
Хвалилися в Тишенківці, Що у цьому році Посіяли вареники Дітям на толоці.
Будуть учні йти у школу Й швидко без мороки Поснідають в ранню пору І гайда на вроки!
Ось і сходи вже з'явились — Вареники з сиром. Недаремно старалися Для дітей всім миром.
Бігли юні тишенчата Після гри з толоки. Як уздріли теє диво, Аж взялися в боки.
Пхе, — скривилися скептично, — Людей насмішили, Краще були б замість нас Уроки повчили.
Поезія Нелі Сергіївни — це літопис села, голос покоління, що пам’ятає війну, цінує працю, любить рідну мову й бачить у ній не просто інструмент, а серце народу. Її вірші — це щирість, проста краса і жива душа українського слова.