Ігор Костецький: митець слова, культури і спротиву
Ігор Богданович Костецький (справжнє ім’я — Ігор В’ячеславович Мерзляков) народився 14 травня 1913 року в Києві в родині з інтелігентним і творчим оточенням. Його батько був викладачем вокалу, а материнське прізвище — Костецька — згодом стало літературним псевдонімом сина, який прагнув самовизначення і відсторонення від радянського іменного тягаря. Саме під цим іменем він увійде в історію української культури як письменник, перекладач, літературний критик, режисер і видавець.
Початкову освіту Ігор здобув у Києві, а 1928 року закінчив семирічну школу. Після цього поринув у театральний світ — навчався акторської та режисерської майстерності. Його театральна кар’єра розвивалась у Ленінграді, Москві, на Уралі, а також у Вінниці, де Костецький жив у 1919–1924 та 1940–1942 роках. Саме на театральній сцені формувалося його художнє чуття, інтелектуальний стиль і прагнення до модерністського бачення світу.
Доля Ігоря Костецького — це шлях шукача істини, людини, яка не приймала ідеологічних догм і прагнула духовної свободи. Еміграція відкрила перед ним нові можливості: він активно листувався й підтримував інтелектуальні зв’язки з великими постатями західного модернізму, серед яких — поет Езра Паунд, мислитель Томас Еліот, композитор Арнольд Шенберґ. Ці контакти не тільки збагачували його світогляд, а й закріплювали позицію Костецького як повноцінного учасника європейського культурного простору.
У 1950–1960-х роках Костецький редагував ілюстрований журнал "Україна і Світ" — одне з важливих видань, що знайомило українців із міжнародними процесами в культурі, політиці, мистецтві. Наприкінці 1950-х він заснував у Німеччині знакове видавництво "На горі", яке зосередилося на публікації української класичної та сучасної поезії, а також перекладів світової літератури українською мовою. Це було одне з перших видавництв такого профілю в еміграції, і воно мало неоціненне значення для розвитку українського літературного життя за межами батьківщини.
Особисте життя митця було тісно пов’язане з творчістю: його дружиною стала письменниця Елізабет Котмаєр — людина з європейською освітньою та культурною традицією, що доповнювала й поглиблювала інтелектуальний простір Костецького. Разом вони творили атмосферу свободи, відкритості, культурної емансипації.
Ігор Костецький помер 14 червня 1983 року в містечку Швайкгайм поблизу Штутгарта в Німеччині, де й був похований. Але його творчий слід залишився далеко за межами фізичного існування. Він — один із провідних представників українського літературного модернізму, фігура, без якої неможливо уявити естетичне й філософське наповнення української культури другої половини ХХ століття.
До спадщини Костецького входять оповідання, повісті, п’єси, поезії, подорожні нариси, сценарії, літературознавчі статті, блискучі переклади з європейських мов. Він був не просто письменником, а провідником ідей, культурним посередником між Заходом і Україною, між модернізмом і традицією, між словом і совістю.
Костецький став одним із теоретиків і засновників Мистецького українського руху (МУРу) — платформи для емігрантських літераторів, що гуртувалася навколо ідеї високого мистецтва як форми національного самоусвідомлення. Його вплив на українську літературу — не тільки естетичний, а й світоглядний: він відкрив для українців нову мову, нову міру культури, вивів нашу літературу за межі провінційності.
Його життя — це приклад незламності духу й відданості високим ідеалам. Його творчість — це простір, у якому слово відчувається як подих свободи.