Анатолій Косматенко: поет-гуморист, що перетворив сатиру на зброю правди
Анатолій Денисович Косматенко народився 3 жовтня 1921 року в селі Времівка, що на Донеччині — краю суворого степу, праці й простих, щирих людей. Саме з цього середовища вийшов майбутній байкар, який зумів із колючим гумором та точним словом передавати дух свого часу.
Закінчивши середню школу, молодий Анатолій опинився в лавах армії. З 1939 по 1947 рік його життя було пов’язане з військовою службою, включаючи й важкі роки Другої світової війни. Випробування фронтом загартували характер, навчили спостерігати й аналізувати людську поведінку — досвід, що згодом стане безцінним у його письменницькій практиці.
Після війни він продовжив освіту і 1953 року закінчив Київський університет. Того ж року побачила світ його перша книжка «Байки», яка одразу привернула увагу читачів та критики. Одним із перших, хто високо оцінив його дебют, був Остап Вишня. У своїй доброзичливій рецензії "Молодий байкар" він підкреслив природність, дотепність і влучність молодого автора.
Професійна діяльність Косматенка була пов’язана з провідними літературними виданнями: він працював у редакції газети «Літературна Україна», у видавництві «Радянський письменник», а також у журналі «Дніпро». Його твори почали друкувати ще з 1947 року, і з того часу він став помітною фігурою в українській літературі, насамперед у жанрі байки, сатири й гумору.
Гостре перо Косматенка нещадно викривало соціальні вади та моральну гнилизну. Герої його байок — хапуги, ледарі, пройдисвіти, бюрократи, окозамилювачі — постають у гротескному, часто карикатурному світлі. Але сатира поета ніколи не була порожньою. Вона виростала з глибокого народного розуміння справедливості, з морального кодексу працьовитої людини, що не терпить фальші та лицемірства.
За своє життя Анатолій Косматенко видав низку яскравих збірок, які віддзеркалюють етапи його творчого зростання: «Нові байки», «Кручені паничі» (1956), «Слово» (1959), «Яка ж мораль?», «Сміх і гнів» (1965), «Запорожець і Чорт» (1969), «Скіфська сережка» (1972), «Їжак, Троянда й Соловей» (1974), а також посмертно — «Жагуче кохання» (1977) і «Сатира. Гумор. Лірика» (1981).
Його тексти вражають точністю спостереження, мовною виразністю й щирим співпереживанням до простої людини. Вони не втратили актуальності й до сьогодні, адже Косматенко торкався вічних тем: гідності, правди, людської совісті.
Поет пішов із життя 6 квітня 1975 року, залишивши по собі творчий спадок, який досі викликає усмішку, змушує замислитись і — найголовніше — говорить чесно й просто. Він належав до тих літераторів, які ніколи не зрадили правді, бо вірили в силу слова, що стоїть на боці добра й справедливості.