Арон Йосипович Копштейн: життя, яке стало поезією
Арон Йосипович Копштейн — поет із трагічною долею і коротким, але яскравим життєвим шляхом, який встиг залишити помітний слід у літературному просторі довоєнної України. Його творчість — це дзеркало доби, позначеної надіями і болем, рішучістю і втратами. Народжений у місті Очаків, майбутній поет рано залишився без батьків і був вихований в умовах дитячих будинків — спочатку в Херсоні, а потім у Будах поблизу Харкова. Відлуння цих важких, але загартувальних років чітко простежується у багатьох його віршах.
Копштейн закінчив ремісниче училище й працював на заводі імені Петровського, де долучився до літературного життя як активний учасник літгуртка при заводі та як робітничий кореспондент у багатотиражній газеті. Саме там уперше зазвучав його поетичний голос — щирий, прямолінійний, небайдужий до всього, що хвилювало тодішнє суспільство.
Його перша збірка — «Хочемо, прагнемо, можемо» — побачила світ у 1933 році. В ній звучить не просто авторський голос, а гомін покоління, яке росло в умовах великих соціальних змін, переживало політичні ідеали як особисту правду. Збірка стала візитівкою молодого поета й водночас літописом епохи з усіма її контрастами. За нею прийшли інші — «Розмова» (1934), «Зростання» (1935), «Вулиця» (1936), «Джерело» (1937), «Держава сонця» (1938), у яких чітко простежувалася еволюція його поетичного стилю та ідейної напруги.
Окрім власної творчості, Копштейн активно працював як перекладач. Його заслуги у царині художнього перекладу включають переклади з єврейської, білоруської та грузинської мов. Його перекладацький стиль, як і авторські вірші, відзначався точністю, глибиною і поетичним чуттям.
1934 року він стає членом Спілки письменників СРСР — це було визнанням його таланту й активної участі у літературному житті. Та життя його обірвалося трагічно і передчасно. У 1937 році Копштейн був мобілізований до Червоної армії. Служив у танковому підрозділі на Далекому Сході, а згодом — брав участь у Зимовій війні. Загинув 4 березня 1940 року у бою з фінськими військами, віддавши життя у віці всього 29 років.
Його поезія, сповнена щирості, ліризму й болісного усвідомлення відповідальності за світ навколо, не загубилася з часом. Післявоєнні видання «Вибрані твори» (1941) та «Поезії» (1955, 1966) повернули Копштейна читачеві, нагадуючи про той гіркий досвід і світлу надію, якими жили його вірші. У них — юнацький порив, пошук сенсу, вірність ідеалам і туга за гармонією, яка завжди залишається недосяжною.
Арон Копштейн — не лише поет загиблого покоління, а й голос правди, співчуття й гідності. Його коротке, але насичене життя — приклад того, як навіть за обмежених можливостей можна лишити по собі вагомий слід у літературній пам’яті народу.