Михайло Федорович Комаров — ім’я, добре знане кожному, хто цікавиться історією українського слова. Він був не просто бібліографом чи фольклористом — його праця стала невидимим, але міцним мостом між літературною спадщиною минулого й читацькою увагою сучасності. Справжній трудівник духовного фронту, який усе своє життя присвятив служінню українській культурі.
Народився Михайло Комаров 23 січня 1844 року в селі Дмитрівка, що сьогодні входить до складу Дніпропетровської області. В юному віці зацікавився життям простого люду — його піснями, прислів’ями, мудрістю, яку передавали з вуст в уста. І саме це глибинне розуміння національного характеру стало тим джерелом, з якого він черпав натхнення на все життя.
У 1867 році він закінчив Харківський університет — один із найпрестижніших на той час вищих навчальних закладів. Саме в студентські роки захоплення фольклором переросло в систематичну працю. Комаров почав ретельно записувати народні пісні, приказки, загадки — усе, що формувало живу мову й дух народу. Багато з цих матеріалів він пізніше опублікував, тим самим зберігши унікальні зразки народної творчості для нащадків.
Завдяки невтомній праці Комаров досить швидко став авторитетом у галузі бібліографії. Його називали "речником рідного письменства" — і недаремно. Він активно сприяв виданню маловідомих на той час творів класиків: Павла Гулака-Артемовського, Віктора Забіли, Володимира Мови (Лиманського), українських віршів Олексія Кольцова. Брав участь у підготовці повного зібрання творів Степана Руданського та багатотомного видання п’єс Івана Карпенка-Карого.
Його головною бібліографічною працею став «Бібліографічний покажчик нової української літератури (1798—1883)», виданий 1883 року. Це видання стало підґрунтям для багатьох досліджень у царині літературознавства. Комаров також уклав бібліографічні покажчики до творчості Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Миколи Лисенка, а також зібрав і систематизував величезний обсяг літератури з питань українського фольклору.
Особливо вагомим став його внесок у дослідження драматургії: видана ним у 1906 році збірка «Українська драматургія» охоплює твори, створені в період від 1815 до 1912 року. Проте найбільша, за масштабом і значенням, праця Комарова — бібліографічний покажчик українського книгодрукування, що мав би охопити історію від «Енеїди» І. Котляревського — на жаль, була втрачена в роки сталінських репресій. Ця втрата — одна з найбільших у галузі української бібліографії.
Як лексикограф, Комаров створив чотиритомний «Словар російсько-український» (1893–1898), який став серйозним доповненням до славнозвісного словника Бориса Грінченка. Його праця значно збагатила лексикон української мови, сприяючи її унормуванню в період, коли українське слово потребувало наукової систематизації.
Крім наукової діяльності, Комаров виступав і як публіцист та історик літератури. Йому належить монографія «Дещо з історії українського письменства XIX віку», а під псевдонімом М. Комар він публікував художньо-публіцистичні твори — зокрема, «Оповідання про Антона Головатого та про початок Чорноморського козацького війська» і «Оповідання про Богдана Хмельницького». Через ці праці він намагався зробити українську історію доступною для широкого кола читачів.
Життя Михайла Комарова обірвалося 19 серпня 1913 року в Одесі. Він залишив по собі не лише книги та дослідження — він залишив систему, завдяки якій українська книжка, фольклор, мова й література стали ближчими до читача. Його внесок і досі залишається фундаментальним для українського літературознавства.