Олексій Федотович Коломієць — український драматург, публіцист, прозаїк, чия творчість стала вагомою частиною сценічної історії України другої половини ХХ століття. Його ім’я асоціюється з театральними залами, де щирий сміх, душевний щем і напружені роздуми перепліталися у глядацьких залах завдяки його п’єсам.
Народився 17 березня 1919 року у селі Харківці Лохвицького району на Полтавщині. Був наймолодшим, шостим у родині бідного селянина. Батько рано помер, тож дитинство пройшло в умовах нестачі, але й водночас — у колі праці, людської гідності та міцного селянського духу.
Після семирічної школи юнак вступив до робітничого факультету при Харківському інституті радянської торгівлі, а згодом — на історичний факультет Харківського університету. Саме там формувалося його світобачення — в час, коли історія творилася буквально на очах. Студентство перервала Друга світова війна — Коломієць іде на фронт. Після демобілізації ще кілька років працює в комсомолі: спершу як лектор ЦК ЛКСМУ, потім секретар Чернівецького обкому, а згодом — відповідальний редактор газети "Молодь України" та співробітник журналу "Зміна".
Саме у журналістиці народжується його письменницький голос: перші оповідання, нариси, новели — згодом зібрані у збірку «Біла криниця» (1960) — заклали основу його художньої манери: правдивої, людяної, щирої.
У драматургію Олексій Коломієць увійшов пізно — свою першу п’єсу «Фараони» він написав у 40 років. Але саме вона стала його гучним проривом. Вперше поставлена в Московському театрі ім. М. В. Гоголя, вже у 1962 році вона йшла у 71 театрі країни, а до 1978 року — витримала понад 500 вистав у Київському театрі ім. І. Франка. Це була комедія народного характеру — іронічна, глибоко людяна, що точно передавала дух українського села.
Далі — справжній творчий прорив. Коломієць створює десятки п’єс, кожна з яких — відлуння часу, подих життя:
«Дванадцята година» (1961) — драматичний памфлет,
«Чебрець пахне сонцем» / «Де ж твоє сонце?» (1963) — психологічна драма про внутрішній пошук,
«Прошу слова сьогодні» (1964),
«Планета Сперанта» (1965) — трагічна дилогія про людські амбіції й надії,
«Спасибі тобі, моє кохання» (1966),
«Келих вина для адвоката» (1969),
«Горлиця» (1970) — лірико-психологічна дилогія, що разом з попередньою п’єсою отримала премію ім. М. Островського,
«Перший гріх» (1970),
«Одіссея в сім днів» (1972),
«Голубі олені» (1973) — поетична повість про кохання, за яку у 1977 році він отримав Державну премію ім. Тараса Шевченка,
«Кравцов» (1975),
«Срібна павутина» (1977) — вишукана за настроєм та формою драма,
«Дикий Ангел» (1978) — психологічно насичена постановка, що у 1980 році була відзначена Державною премією СРСР.
Не обмежувався лише сучасною тематикою. П’єси «За дев’ятим порогом» / «Запорізька Січ» (1971) та «Камінь русина» / «Град князя Кия» (1981), створена до 1500-річчя Києва, демонструють глибоку повагу автора до української історії.
Його останні роботи, як-от «Двоє дивляться кіно» (1987), демонструють не лише професіоналізм, а й здатність бути вірним собі, чутливим до змін часу.
Олексій Коломієць пішов із життя 23 листопада 1994 року, залишивши після себе не лише репертуар театрів, а й образ драматурга, який ніколи не підлаштовувався під кон’юнктуру, а шукав у слові сенс, а в сцені — душу.