Михайло Михайлович Коцюбинський — одна з найяскравіших постатей української прози рубежу XIX–XX століть, письменник-новатор, психолог, гуманіст, глибокий знавець народного життя і невтомний шукач нових художніх форм. Народився 17 вересня 1864 року у Вінниці, в родині невисокого за чином чиновника. Його дитинство пройшло серед мальовничих пейзажів Поділля — у містечках і селах, куди батька переводили по службі. Саме ці перші роки життя сформували його чутливе сприйняття світу та прагнення до знань.
Початкову освіту здобув у Барській школі, а далі — у Шаргородському духовному училищі. З юності Коцюбинський шукав свій шлях у літературі, пробуючи сили в поезії, перекладах, художній прозі. Уже перші твори — "Андрій Соловійко...", "Дядько та тітка", "21-го грудня..." — засвідчили його чуття до мови, сюжетної побудови, тонкої іронії.
У 1890 році надрукував перший вірш у львівському дитячому журналі "Дзвінок", і саме цього року відвідав Львів, де познайомився з Іваном Франком. Ця зустріч стала важливою для творчого становлення Коцюбинського — він налагодив співпрацю з західноукраїнськими часописами, розширив коло знайомств у культурному середовищі.
У 1891 році оселився в селі Лопатинці на Поділлі, де працював домашнім вчителем, пізнавав селянське життя, занурювався в говірки, побут, вірування. У цей період з'являються "Харитя", "Ялинка", "П'ятизлотник", "На віру", казка "Завидющий брат", які одразу привертають увагу літературної публіки.
У 1890-х роках Коцюбинський підтримує зв’язок із учасниками "Братства тарасівців", що позначилося на його ранній творчості — зокрема, у сатирично-філософській казці "Хо" (1894). Він починає працювати в державних структурах, зокрема в Молдавії та Криму, ці подорожі дали матеріал для низки творів — "Для загального добра", "Пе-коптьор", "Посол від чорного царя", "Відьма", "В путах шайтана", "Дорогою ціною", "На камені", "Під мінаретами". Його повість "Для загального добра" навіть була перекладена російською й надрукована в журналі "Жизнь".
Нарешті, у 1898 році Коцюбинський осідає в Чернігові, де працює в земстві, а згодом повністю присвячує себе літературі. Саме тут він розкривається як справжній майстер психологічної новели. Твір "Лялечка" (1901) став переломним, визначивши його подальший стиль: глибокий психологізм, лаконізм, поетична насиченість.
У творчості Коцюбинського особливе місце посідають історичні теми — "На крилах пісні", "Дорогою ціною", де автор звертається до героїчного минулого, підносячи дух народу. Новела "Цвіт яблуні" відкрила нові обрії в українській літературі — роздуми про роль митця у світі страждання і краси. Цю тему він розвиває у "Intermezzo", "Сон", "Пам'ять душі", незавершеному "Павутинні".
Його глибоке розуміння соціальних процесів виявилось у повісті "Fata morgana", яка показала драму селянина на зламі епох. Під час революції 1905 року письменник створює другу частину цієї повісті, яка стала однією з вершин української соціально-психологічної прози.
У 1906–1912 роках Коцюбинський створює низку новел: "Сміх", "Він іде", "Persona grata", "Дебют", "Лист", "Коні не винні", образки-етюди "Хвала життю!", "На острові", повість "Тіні забутих предків", що вважається справжньою перлиною його доробку.
Часті поїздки в Італію, зокрема на острів Капрі, збагатили його враженнями, дали духовний відпочинок, можливість спілкуватися з Максимом Горьким. У цей час були написані останні твори — пронизані філософією життя й смерті, усвідомленням безперервності буття, любові до природи.
Мовна палітра Коцюбинського — надзвичайно гнучка й барвиста. Він майстерно поєднував літературну мову з народним мовленням, використовував неологізми, емоційні звороти, створюючи живу, виразну прозу, що й досі вражає своєю глибиною.
Михайло Коцюбинський помер у 1915 році, залишивши після себе багатющу спадщину, яка продовжує надихати нові покоління українських авторів.