Іван Антонович Кочерга — український драматург, публіцист, театральний критик, який залишив помітний слід в історії літератури ХХ століття. Народився 6 жовтня 1881 року в невеликому містечку Носівка на Чернігівщині в родині залізничника. Робота батька передбачала часті переїзди, тож дитинство Івана минало в різних містах. Зрештою, у 1891 році родина оселилася в Чернігові, де юнак закінчив гімназію у 1899 році.
Після цього він вирушив до Києва, вступив на юридичний факультет університету. Отримавши освіту, у 1903 році повернувся до Чернігова, де почав працювати чиновником у контрольній палаті. З 1904 року Кочерга активно долучається до літературного життя, публікуючи театральні рецензії в місцевій пресі.
Його перші спроби у драматургії припадають на 1910 рік — тоді з’являється п’єса російською мовою "Пісня в келиху", що пізніше, у 1926 році, була поставлена у перекладі Павла Тичини під назвою "Легенда про пісню". Після цього вийшла ще одна російськомовна п’єса — "Дівчина з мишкою" (1913), яка викликала живу реакцію публіки й критику.
У 1914 році Кочерга переїхав до Житомира. Там він продовжував писати п’єси, зокрема сатиричну "Зубний біль сатани" (1922) та "Викуп" (1924). Проте саме в цей період він остаточно переходить на українську мову, з якою пов’язує подальшу драматургічну кар’єру.
У 1925 році завершує п’єсу "Фея гіркого мигдалю", а далі — "Алмазне жорно" (1927), комедію "Натура і культура", феєрію "Марко в пеклі" (1928) та низку так званих кооперативних п’єс, які віддзеркалюють соціальні реалії та запити часу. Робота у газетах "Робітник" і "Радянська Волинь" не заважала Кочерзі глибоко занурюватися у театральну тематику.
Особливо важливим для нього став 1929 рік, коли в Житомирі проходили гастролі українських театрів. Тоді Іван Кочерга почав активно писати театральні рецензії, які засвідчили його тонке розуміння сцени.
У 1930-х роках з’являються його ключові твори: драматична поема "Свіччине весілля", водевіль "Ліза чекає погоди", філософська драма "Майстри часу". Хоча деякі твори на початку були відкинуті, згодом вони були визнані і здобули глядацький успіх. У 1934 році він переїздить до Києва, де включається в активну літературну і громадську діяльність, займається кіносценаріями, перекладами.
Під час Другої світової війни жив у евакуації в Уфі, де працював в Інституті літератури і редагував газету. У цей час створює низку невеликих п’єс, серед яких "Чаша" та "Досить простягти руку". Після повернення до Києва у 1944 році працює над драмою "Ярослав Мудрий", яка поєднує риси історичної трагедії та романтичної драми.
У післявоєнні роки створює драму про Тараса Шевченка — "Пророк" (1948). Цей твір став виявом його глибокого осмислення постаті національного генія.
Іван Кочерга помер 29 грудня 1952 року, залишивши по собі глибоку філософську драматургію, в якій поєднані інтелектуальна насиченість, яскраві характери та ідейна напруга. Його спадщина залишається живою складовою українського театру і літератури, а сам Кочерга — одним із творців модерної української драматургії.