Володимир Олександрович Кобилянський (27 вересня 1895, Ясси, Румунія — 10 вересня 1919, Київ) — український поет, перекладач, культурний діяч доби УНР, чиє життя трагічно обірвалося на злеті. Працював під кількома літературними псевдонімами — В. Бульваров, Остап Сумрак, Ульріх Штутнер, залишивши по собі помітний слід у поетичному житті свого часу.
Народився у місті Ясси (сучасна Румунія) в українській родині. Початкову освіту здобув у німецькій школі, що значною мірою сформувала його мовну обізнаність та інтелектуальний кругозір. Подальше навчання продовжив у Чернівецькій учительській семінарії, де сформувався як мисляча особистість і майбутній поет. Свої перші кроки в освітній діяльності зробив у селі Киселеві на Буковині, працюючи помічником народного вчителя. Саме тут він спілкувався з сільською громадою, пізнавав життя звичайного люду, що згодом відбилося в емоційному забарвленні його творів.
З 1913 року Кобилянський переїздить до Києва — на той час одного з найважливіших центрів українського культурного відродження. Тут він стає активним учасником інтелектуального життя, працює в Головній книжковій палаті (нині — Книжкова палата України). Саме в цей період у нього зав’язуються творчі зв’язки з відомими українськими поетами, зокрема Павлом Тичиною і Дмитром Загулом. Разом вони співпрацюють у Всеукраїнському державному видавництві України, творячи нову українську літературу в епоху буремних суспільних трансформацій.
Життя молодого письменника обірвалося раптово — у вересні 1919 року, під час окупації Києва денікінцями, Володимир Кобилянський захворів на тиф і помер. Йому було лише 23 роки. Похований на Байковому кладовищі — одному з найшанованіших некрополів Києва. Могила була занедбана впродовж тривалого часу, але в 1989 році відновлена. Нині на ній стоїть стела з габро з вигравіруваним портретом поета і написом, що засвідчує його внесок у національну культуру.
Попри коротке життя, Кобилянський встиг залишити після себе яскраву поетичну спадщину. За життя вийшла його збірка "Між лататтям" (1913) — тонка, витончена, емоційна, пронизана юнацькими роздумами над життям, красою, коханням і вічністю. Уже посмертно, у 1920 році, було видано ще одну збірку — "Мій дар", яка засвідчила глибину його поетичного таланту, щирість вислову і тремтливу чуттєвість.
Окремою важливою сторінкою його діяльності є перекладацька праця. Кобилянський переклав понад 100 творів Генріха Гейне і Йоганна-Фрідріха Шіллера, зробивши тим самим доступною європейську поезію для українського читача. Його переклади зберігають витонченість мови, зберігають ритм і атмосферу оригіналу, що свідчить про неабияку мовну майстерність і тонке відчуття літературної структури. Саме ця робота дозволила йому стати посередником між культурами, поєднуючи українську поетичну традицію з німецьким романтизмом та ідеалізмом.
Спадщина Володимира Кобилянського — це не лише кілька поетичних збірок і переклади. Це голос молодої української інтелігенції, яка жила і творила у складний період національного самоствердження, революційних змін і трагічних втрат. Його ім’я сьогодні згадується нечасто, але воно заслуговує на повернення в культурну пам’ять — як символ юності, відданості слову, любові до своєї землі та щирого прагнення торкнутися вічного.