Іван Петрович Кавалерідзе (1887–1978) — видатний український митець, який залишив глибокий слід у національній культурі як скульптор, кінорежисер, драматург і сценарист. Його багатогранна творчість охоплює скульптуру, театр і кіно, а його новаторські підходи значно вплинули на розвиток українського мистецтва XX століття.
Ранні роки та освіта
Народився 13 квітня 1887 року на хуторі Ладанський (нині село Новопетрівка Роменського району Сумської області) в родині українки Килини Луківни Кухаренко та грузина Петра Кавалерідзе, нащадка князівського роду, переселеного до України після Кавказької війни. Дитинство провів у селі Талалаївка, де з ранніх років виявляв інтерес до мистецтва, особливо до ліплення з глини.
У 1899 році його дядько, художник і археолог Сергій Мазаракі, забрав Івана до Києва, де той навчався у приватній гімназії Валькера. Після участі в студентських заворушеннях 1905 року був змушений залишити гімназію. У 1906 році вступив до Київського художнього училища, де навчався спочатку на архітектурному відділенні, а згодом у класі ліплення під керівництвом Федора Балавенського. Щоб забезпечити себе, працював статистом у Київському оперному театрі, де познайомився з Федором Шаляпіним, з якого 1909 року створив погруддя.
У 1909–1910 роках навчався в Петербурзькій академії мистецтв, а в 1910–1911 роках — у Парижі, в майстерні скульптора Наума Аронсона. У Парижі мав нагоду відвідати майстерню Огюста Родена, що справило на нього значний вплив.
Скульптурна діяльність
Повернувшись до Києва, Кавалерідзе у 1910 році здобув першу премію в конкурсі на найкращий проєкт пам’ятника княгині Ользі. Разом із скульптором Петром Сніткіним та архітектором Володимиром Риковим він створив пам’ятник, відкритий у серпні 1911 року.
У 1918–1928 роках жив у Ромнах, де працював у відділі народної освіти, викладав малювання в школах, був режисером повітового театру. У цей період створив низку пам’ятників: Тарасу Шевченку в Ромнах, Полтаві та Сумах; Григорію Сковороді в Лохвиці; Артему в Бахмуті та Святогірську. Його скульптури вирізнялися поєднанням класичних традицій із елементами народного мистецтва, що надавало їм особливої виразності.
Особливу увагу заслуговує пам’ятник Тарасу Шевченку в Ромнах (1918), який став першим пореволюційним монументом Кобзареві в Україні. Кавалерідзе прагнув передати не лише зовнішній образ поета, а й його внутрішню силу та зв’язок із рідною землею.
Кінематографічна діяльність
У 1928–1933 роках Кавалерідзе працював режисером на Одеській кінофабриці, а в 1934–1941 роках — на Київській кіностудії "Українфільм". Його дебютний фільм "Злива" (1929) був новаторським і авангардним, однак зазнав критики за "формалізм" і був знятий з показу.
Наступні фільми, такі як "Перекоп" (1930), "Штурмові ночі" (1931), "Коліївщина" (1933), "Прометей" (1936), "Наталка Полтавка" (1936), "Запорожець за Дунаєм" (1937), "Стожари" (1939), "Григорій Сковорода" (1959) та "Повія" (1961), демонстрували його прагнення поєднати історичну достовірність із художньою виразністю. Зокрема, фільм "Прометей" був заборонений радянською цензурою через "буржуазно-націоналістичні" мотиви.
Театральна та драматургічна діяльність
Кавалерідзе також активно працював у театрі. У 1966 році в Тернопільському музично-драматичному театрі ім. Т. Шевченка відбулася прем’єра його п’єси "Вотанів меч", а в 1967 році — п’єси "Перекоп" у Харківському театрі ім. Т. Шевченка. У 1970 році п’єса "Перша борозна" була поставлена в Сумському та Тернопільському музично-драматичних театрах. Його драматургія вирізнялася глибоким психологізмом і філософською насиченістю.
Визнання та спадщина
У 1969 році Івану Кавалерідзе було присвоєно звання народного артиста Української РСР. Він також був нагороджений орденом Червоної Зірки. Помер 3 грудня 1978 року в Києві, похований на Байковому кладовищі.
Після смерті митця його спадщина продовжує жити. У 1987 році в селі Новопетрівка відкрито художньо-меморіальний музей Івана Кавалерідзе, у 1989 році — галерею його скульптур у Сумському художньому музеї, а в 1993 році — музей-майстерню в Києві на Андріївському узвозі. Ці музеї зберігають та популяризують творчість митця, демонструючи його скульптури, проєкти пам’ятників, особисті речі та документи.
Творчий стиль і значення
Творчість Івана Кавалерідзе вирізняється поєднанням класичних традицій із новаторськими підходами. У скульптурі він прагнув передати не лише зовнішню форму, а й внутрішній зміст, емоції та дух епохи. Його роботи, такі як пам’ятники Тарасу Шевченку, Григорію Сковороді, княгині Ользі, Артему, Ярославу Мудрому, стали знаковими для української культури.
У кінематографі Кавалерідзе був одним із піонерів українського історичного фільму та кіноопери. Його фільми відзначаються глибоким психологізмом, філософською насиченістю та художньою виразністю.
Загалом, Іван Кавалерідзе — це митець, який, подібно до майстрів Відродження, поєднував у собі різні види мистецтва, створюючи цілісні та глибокі твори, що залишили вагомий слід в історії української культури.