Віктор Іванович Кава народився 1 січня 1937 року в селі Поділ Срібнянського району Чернігівської області. Його дитинство пройшло серед мальовничих краєвидів, де зелені пагорби переходять у глибокі балки, а тихі річки Удай та Лисогір несуть свої води. Батьки Віктора, Іван Васильович та Уляна Володимирівна, були вчителями, хоч самі походили з родин неписьменних хліборобів. У родині пишалися своїм походженням, адже прадіди по материнській лінії були реєстровими козаками Прилуцького полку.
Дитячі роки Віктора були затьмарені війною. Батько пішов на фронт, а мати з дітьми переїхала до села Кобижча, де жила батькова родина. Малий хлопець на власні очі бачив, як в село вдерлися гітлерівці, як вони ловили курей, пили свіже молоко, як вели закривавленого голову сільради. У пам'яті залишилися й інші картини: холод, голод, страх. Одного разу поліцай націлився з пістолета в малого Віктора, але бабуся встигла підбити його руку, і куля пролетіла мимо.
Після війни життя поступово налагоджувалося. У 1944 році Віктор пішов у перший клас початкової школи. Навчання проходило в складних умовах: півшколи зруйнувала бомба, не вистачало підручників і зошитів, не було годинника і дзвінка. Проте діти мали великий потяг до знань.
Віктор навчався на "відмінно", багато читав, писав вірші, дописував у стінгазету, надсилав інформації до районної газети. Закінчивши середню школу із золотою медаллю, він вступив до Київського університету на факультет журналістики. Отримавши диплом з відзнакою, почав працювати редактором у дитячому видавництві "Веселка", згодом завідував відділом літератури в журналі "Барвінок", був літературним консультантом і відповідальним секретарем комісії Спілки письменників України по роботі з молодими авторами.
Творчий шлях Віктора Кави розпочався з оповідання "Білі іскри", надрукованого у 1961 році в газеті "Літературна Україна". У 1963 році у видавництві "Веселка" вийшла його перша збірка оповідань "Прогуляний день". Згодом були надруковані такі збірки і повісті, як: "Історія одного велосипеда" (1964), "Вечірня телеграма" (1965), "Мені не страшно" (1966), "Так пахла тиша…" (1971), "Маркіян" (1973), "Будь обережна, Марійко!" (1976), "Осіння стежка" (1977), "На те літо, після війни" (1979), "День ясний і ночі горобині" (1980), "Усмішка" (1980), "Троє і весна" (1985), "Ніколи не забудеться" (1987), "Вітя на вулиці" (1991) та інші.
У своїх творах Віктор Кава писав про дітей воєнних і повоєнних років, про шкільну дружбу й перше кохання, про красу рідної Чернігівщини. Герої його творів зворушують своєю старанністю і чесністю, дитячим лицарством, умінням співпереживати, викликають теплу усмішку своєю чистою безпосередністю і наївністю.
Творчість Віктора Івановича Кави відзначено високими нагородами — орденом "Знак пошани", медаллю А.С. Макаренка. У 1985 році йому було присуджено Республіканську літературну премію імені Лесі Українки за повісті та оповідання "Будь обережна, Марійко!", "На те літо, після війни", "Осіння стежка", "Усмішка".
Віктор Кава відомий своїми творами і за межами України. "Осінню стежку" видано в Росії, Латвії, Азербайджані, Узбекистані. Збірку оповідань "Жита за хатою" — в Білорусі, "Червону вулицю" — в Росії, Латвії, Литві, "Вибране" — в Латвії. Оповідання друкувалися англійською, німецькою, румунською, болгарською мовами.
В останні роки життя Віктор Іванович працював у редакції газети Чернігівського земляцтва "Отчий поріг". 26 листопада 2004 року письменника не стало.