Олександр Михайлович Катренко: письменник «молодої України»
Олександр Михайлович Катренко (справжнє прізвище — Катрухін; псевдоніми: Кирпатий Олександр, Хомівченко Олександр) народився 14 жовтня 1859 року на Харківщині. Його життєвий шлях тісно пов’язаний із Харковом, де він навчався у гімназії та працював у поштово-телеграфній конторі.
У літературному середовищі Катренко дебютував у 1884 році з публікацією в журналі «Киевская старина». Згодом його твори з’являлися в таких виданнях, як «Зоря», «Дзвінок», «Руслан», «Літературно-науковий вістник». Він активно співпрацював з відомими діячами української культури, зокрема з Олександром Кониським та Осипом Маковеєм, а також листувався з Іваном Франком, Борисом Грінченком та Олександром Лукичем.
Катренко був членом Товариства тарасівців з 1897 року, що свідчить про його активну участь у національному русі. Його літературна діяльність охоплювала різноманітні жанри: від історичних та етнографічних нарисів до побутово-психологічних оповідань. Серед його творів — «Чумацьке лихо» (1890), «Дохтор» (1890), «На панському обіді» (1890), «Омелько Цуценя» (1899), «Пан Природа й інші нариси» (1901), «Лихо розуму не тлумить, а бурхає» (1902).
У своїх оповіданнях Катренко зображував життя пореформеного селянства та дрібного панства, досліджуючи морально-етичні та філософські проблеми. Його твори вирізняються поєднанням ліризму з глибоким психологізмом. Іван Франко називав його «учнем Достоєвського» за здатність передавати складні душевні стани та соціальні конфлікти.
Попри активну літературну діяльність, біографія Катренка залишається маловивченою. Відомо, що ще у 1918 році він звертався з листом до Івана Стешенка, але точна дата його смерті невідома.
Творчість Олександра Катренка є важливою складовою української літератури кінця XIX — початку XX століття. Його твори, зокрема оповідання «До лиха та ще лихо» (1889), «Як чоловік собі науку здобував» (1892), «Закон смерті» (1899), «Завірюха» (1900), «Із записок народолюбця» (1902), увійшли до збірки «Українська новелістика кінця ХІХ — початку ХХ ст.» (Київ, 1989), що свідчить про їхню актуальність і сьогодні.
Дослідження життя та творчості Катренка продовжується, адже його літературна спадщина заслуговує на глибше вивчення та популяризацію в сучасному українознавстві.