Мирослав Дмитрович Капій — яскравий представник української інтелігенції першої половини ХХ століття, багатогранна особистість, яка залишила вагомий слід у національній літературі, педагогіці, фольклористиці та культурі загалом. Він був письменником, перекладачем, педагогом, істориком і навіть фантастом — рідкісний випадок поєднання таких ролей в одній людині.
Народився Капій 5 травня 1888 року в селі Коцюбинці, що на Тернопільщині, у родині вчителів. Атмосфера домашньої просвітницької традиції глибоко вплинула на нього ще з дитинства — книжка, мова, навчання, виховання були не лише частиною повсякденного життя, а й цінностями, якими жила родина. Його шкільна освіта проходила в Тернопільській гімназії, де він продемонстрував виняткові здібності до гуманітарних наук. Згодом продовжив навчання в Львівському університеті, де глибоко захопився філологією, історією, літературознавством.
Вже з перших років університетського життя Мирослав активно долучився до літературного процесу: писав вірші, публікувався у студентській пресі, вступав у дискусії, які стосувалися долі української культури. Його захоплення словом було не лише естетичним, а й громадянським — він бачив у літературі засіб формування національної свідомості.
Після завершення університету Капій, продовжуючи справу своїх батьків, пішов у педагоги. Він викладав у гімназії, працював у педагогічній семінарії та звичайних школах, виховуючи нове покоління українців. Педагогіка для нього була не менш важливою, ніж література — вона стала ще одним полем, де він утверджував українську мову, культуру, історію.
У 1918–1920 роках Мирослав Капій бере активну участь у національно-визвольному русі. Ці події, хоч і завершилися поразкою української державності, стали для нього підтвердженням важливості культурного фронту. Значно пізніше, вже під час польсько-українського конфлікту 1944 року, його родина — він сам, дружина-полька та донька — пережили жахливі обставини: засуджені до страти польським підпіллям, вони дивом уціліли. Цей епізод, хоча й згадується побіжно, говорить про драматизм доби, в яку довелося жити письменнику.
Одним із найвизначніших творів Капія є його науково-фантастична повість «Країна блакитних орхідей» (1932). Цей твір — справжній феномен: по-перше, це перша в українській літературі повість на космічну тематику; по-друге, вона вражає точністю передбачень. Автор змальовує майбутнє України як науково та технологічно розвиненої держави з парламентсько-президентською формою правління, власною грошовою одиницею — гривнею, державним гербом у вигляді тризуба. У його візії з’являється й велетенський автозавод у Кременчуці, який справді був збудований у 1950-х роках. І все це було написано ще до Другої світової. Твір став бібліографічною рідкістю, проте його значення залишається неоціненним.
Окрім фантастики, Капій був визначним перекладачем. Завдяки йому українською зазвучали твори класиків світової літератури: Шиллера, Гейне, Ібсена, Кіплінга. Його переклади вирізнялися не тільки точністю, а й глибиною культурного проникнення, тонким відчуттям ритму, стилю, образної системи кожного автора. Ці роботи зміцнили позиції української мови як мови складної, розвиненої і придатної до передавання найвишуканіших літературних форм.
Не менш значною є й його фольклористична діяльність. Капій зібрав величезну кількість народних пісень, казок, легенд, які збереглися завдяки його наполегливій праці. Він подорожував селами, слухав старожилів, записував тексти з вуст, намагаючись не втратити жодної подробиці. Його фольклорні записи — це не просто етнографічна цікавинка, а важливий внесок у збереження духовної спадщини народу.
Після Другої світової війни, з 1945 року, письменник оселився у містечку Косів на Івано-Франківщині. Там, у власному будинку, він прожив останні роки життя, продовжуючи творити й осмислювати пережите. Помер Мирослав Капій 24 березня 1949 року.
Його ім’я сьогодні згадується рідко, але спадщина Капія заслуговує на нове прочитання. Він був людиною, яка вміла дивитися вперед, бачити суть подій і шукати в слові правду — не тимчасову, а вічну.