Олександр Михайлович Катренко (справжнє прізвище — Катрухін; також відомий під псевдонімами Кирпатий Олександр та Хомівченко Олександр) народився 14 жовтня 1859 року на Харківщині. Його літературна діяльність припадає на кінець XIX — початок XX століття, період, коли українська література переживала активне оновлення тем і форм, що отримало назву "молода Україна" .
Катренко здобув освіту в Харківській гімназії, після чого працював у поштово-телеграфній конторі. У 1897 році став членом Товариства тарасівців — організації, яка відігравала важливу роль у національному відродженні та культурному житті України.
Літературний дебют Катренка відбувся у 1884 році на сторінках журналу "Киевская старина". Згодом його твори публікувалися в таких виданнях, як "Зоря", "Дзвінок", "Руслан", а також у "Літературно-науковому вістнику". Його творчість охоплює оповідання, нариси та статті, присвячені історичним і етнографічним темам.
Серед найвідоміших творів Катренка — оповідання "До лиха та ще лихо" (1889), "Як чоловік собі науку здобував" (1892), "Закон смерті" (1899), "Завірюха" (1900), "Із записок народолюбця" (1902). У цих творах автор зображує життя пореформеного селянства та дрібнопомісного панства, акцентуючи увагу на морально-етичних і філософських проблемах. Його стиль поєднує ліризм із глибоким психологізмом, що дозволяє передати складні внутрішні переживання героїв.
Іван Франко високо оцінював творчість Катренка, називаючи його "учнем Достоєвського" за здатність зображувати "хворих, змучених, вибитих із колії людей, важкі ситуації, тривожні настрої". Катренко листувався з такими видатними діячами української культури, як Іван Франко, Борис Грінченко, Олександр Кониський, що свідчить про його активну участь у літературному житті того часу.
Окрім художніх творів, Катренко публікував статті на історичні та етнографічні теми, зокрема "Из времен нашествия шведов на Россию" (1884) та "Из народных рассказов о слободско-украинских помещиках" (1885). Його твори виходили окремими книжками, серед яких "Чумацьке лихо" (1890), "Дохтор" (1890), "На панському обіді" (1890), "Омелько Цуценя" (1899), "Пан Природа й інші нариси" (1901), "Лихо розуму не тлумить, а бурхає" (1902).
Точна дата смерті Олександра Катренка невідома, але відомо, що ще у 1918 році він звертався з листом до Івана Стешенка. Його літературна спадщина, хоча й не надто обширна, є важливою складовою української прози кінця XIX — початку XX століття. Твори Катренка включено до збірки "Українська новелістика кінця ХІХ — початку ХХ ст." (Київ, 1989), що свідчить про їхню значущість у контексті розвитку української літератури.
Дослідження життя і творчості Олександра Катренка продовжуються, і його внесок у національну літературу заслуговує на подальше вивчення та популяризацію.