Олександр Ірванець: поет, прозаїк, драматург і перекладач із гострим пером та живим голосом епохи
Олександр Васильович Ірванець народився 24 січня 1961 року у Львові, але його дитинство та юність пройшли у Рівному — місті, яке згодом стало не лише географічною точкою на мапі його життя, а й символом у творчості. У 1976 році він закінчив вісім класів Рівненської середньої школи №18, після чого вступив до Дубенського педагогічного училища, яке завершив у 1980 році.
Після училища Ірванець працював учителем на Поліссі, а згодом у Рівному. У 1983 році він вступив на заочне відділення Московського літературного інституту імені Горького, який закінчив у 1989 році. Під час навчання активно займався літературною діяльністю, публікував свої твори у різних виданнях.
У 1985 році разом із Юрієм Андруховичем та Віктором Небораком заснував літературне об'єднання "Бу-Ба-Бу" (Бурлеск-Балаган-Буфонада), яке стало знаковим явищем в українській літературі кінця ХХ століття. Це об'єднання прагнуло оновити українську поезію, привнести в неї елементи карнавалу, іронії та постмодерністського мислення.
У 1993 році Ірванець переїхав до Ірпеня під Києвом, де мешкає й донині. Він активно займається літературною діяльністю, викладає в Острозькій академії, де читає курси з драматургії та письменницької майстерності.
Творчість
Олександр Ірванець — автор понад двох десятків книг, серед яких поетичні збірки, прозові твори та п'єси. Його перша поетична збірка "Вогнище на дощі" вийшла у 1986 році. Серед інших поетичних творів — "Тінь великого класика" (1991), "Вірші останнього десятиліття" (2001), "Преамбули і тексти" (2005), "Мій хрест" (2010), "Сатирикон – XXI" (2011).
У прозі Ірванець відзначився романом-антиутопією "Рівне/Ровно" (2001), де описує місто, розділене стіною, що символізує поділ України на схід і захід. Інші прозові твори включають "Очамимря" (2003), "Хвороба Лібенкрафта" (2010), "Харків 1938" (2017), "Ізмарагд княгині Несвицької" (2004).
Як драматург, Ірванець створив п'єси, які ставилися в Україні, Польщі, Німеччині, Люксембурзі та Казахстані. Серед них — "Брехун з литовської площі", "Електричка на Великдень", "Маленька п'єса про зраду", "Рекордінг", "Прямий ефір". У 2002 році вийшла збірка його п'єс "П’ять п’єс".
Перекладацька діяльність
Ірванець активно займається перекладацькою діяльністю. Він перекладає з білоруської, польської, англійської, французької та чеської мов. У його перекладах вийшли твори Василя Бикова, Уладзімера Арлова, Яноша Гловацького та інших авторів.
Громадська діяльність та відзнаки
Олександр Ірванець є членом Українського та Білоруського ПЕН-клубів. Він брав участь у журі театрального фестивалю "Боннер Бієннале" у 2000 та 2002 роках. У 1995 році став лауреатом премії Фонду Гелен Щербань-Лапіка (США) та стипендіатом Академії Шльосс Солітюд (Німеччина).
Під час Помаранчевої революції Ірванець активно підтримував демократичні зміни в Україні, виступаючи на 5-му каналі з читанням своїх сатиричних та політичних поезій.
Особисте життя
Олександр Ірванець одружений з художницею Оксаною Цюпою. Він активно веде блог у соціальних мережах, де ділиться своїми думками, віршами та спостереженнями про сучасне життя.
Висновок
Олександр Ірванець — яскравий представник сучасної української літератури, який поєднує в собі таланти поета, прозаїка, драматурга та перекладача. Його творчість вирізняється іронією, глибоким філософським змістом та актуальністю тем. Він залишається активним учасником літературного процесу, впливаючи на розвиток української культури та суспільства.