Олесь Ільченко — письменник, поет, сценарист, колекціонер Києва, який зберігає минуле й творить нове
«Я й гадки не мав, що писання казок для дітей і детективів для підлітків принесе мені таке несподіване, майже магічне задоволення, — зізнається Олесь Ільченко. — Якось Леся Воронина подивилася мені в очі й мовила: "Ви зможете написати дитячу казку". Я просто сів і написав. І вже не можу зупинитися. Тепер мушу писати ще і ще… У цій справі, здається, щось розкрилося в мені. Я вже створюю історії просто для себе. Можливо, це старість? А, може, дитинство повертається?..»
Ці слова — не просто мимохідна ремарка. Вони наче ключ до творчої натури Ільченка — митця багатьох облич, який не вміє творити наполовину. Його шлях — це постійне дослідження себе, історії, міста, культури та слова, яке об’єднує всі ці пласти у цілісний текст життя.
Витоки: народження і формування
Олесь Григорович Ільченко народився 4 жовтня 1957 року в Києві — місті, яке згодом стало не лише місцем його життя, а й головним героєм багатьох його творів. Вищу освіту він здобував у двох напрямах — природничому та гуманітарному: навчався в Київському педагогічному університеті імені Драгоманова, а потім — у Московському літературному інституті імені Горького. Ця подвійна освіта дала йому широту світогляду і гнучкість стилістичного мислення — він уміє точно і тонко описувати як химерну поетичну метафору, так і документальну деталь.
Із юності Ільченко був залучений до культурного простору — публікувався в пресі, писав про літературу, мистецтво, історію. Його іменем підписано десятки культурологічних матеріалів, аналітичних текстів і літературних портретів. Неодноразово відзначений за роботу на телебаченні, серед іншого — престижними преміями “Телетріумф” і “Теффі” (2006). Він — член Національної спілки письменників України, Асоціації українських письменників, а також Національної спілки журналістів України.
Поетичний вимір: сила лаконічного слова
Як поет, Ільченко є автором багатьох збірок: “Зимовий сад” (1993), “Інакший краєвид” (1997), “Аркуші” (2004), “Міста і острови” (2004), “Розмова перед тишею” (2005), “Сузір’я Ас”. Його поезія — це завжди внутрішній діалог, спроба схопити суть у кількох реченнях, сказати більше через паузу, ніж через опис. Його вірші перекладені англійською, сербською, російською мовами й стали частиною сучасного українського поетичного канону.
Телебачення, кіно і слово в русі
Тривалий час Олесь Ільченко працював на телебаченні: був редактором на “1+1”, головним редактором проєкту “Танцюю для тебе”, куратором шоу-програм на телебаченні, зокрема таких, як “Форт Буаяр”, “Перший мільйон”, “Самый умный”. Саме в цей період він поглиблено займається сценарною роботою, зокрема для художнього фільму “Я той, хто є” (режисерка О. Володіна, 1990). Телебачення для нього — не лише платформа, а простір, у якому можна поєднати динаміку події з тонкістю художнього задуму.
“Місто з химерами” та інші прозові світи
Його проза — це мікс містики, інтелектуального занурення, історичних алюзій і майстерно збудованого сюжету. Роман “Місто з химерами” став одним із лідерів українських книжкових рейтингів: увійшов до списку ВВС “Книга року” та отримав широку читацьку увагу. Ільченко вміє зробити Київ не просто фоном — він перетворює місто на живий організм, на лабіринт, у якому зникає межа між історією й вигадкою.
Не менш важливим є його внесок у дитячу та підліткову літературу. Він пише не “для дітей”, а “разом з ними” — вловлюючи ритм сучасної мови, поєднуючи цікавість, гумор і філософію. Його книжки — “Розмова перед тишею”, “Деякі сни, або Київ, якого немає” — були відзначені в коротких списках національного книжкового рейтингу.
Фотографія, подорожі й любов до старого Києва
Ільченко — не лише письменник, а ще й мандрівник, колекціонер і фотограф. Особливо його захоплює тема зникаючого Києва: старі будівлі, вулички, цеглини. Його фотовиставка “Аркуші” (2004, галерея “Ірена”) та участь у міжнародних колективних виставках у Кракові, Вроцлаві, Гданську — ще одне свідчення його пристрасті до збереження візуальної історії міста.
Цікавим фактом є й те, що в дитинстві Ільченко мав шанс зіграти малого Олександра Довженка в екранізації “Зачарованої Десни”, однак свідомо відмовився — інтуїція підказала інший шлях. У 2010 році він передав до Національного музею літератури України унікальні видання з родинної бібліотеки: книжки Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Івана Франка, Марка Вовчка, Андрія Малишка та інші раритети 1920-х — 1960-х років.
“Так, мені було шкода віддавати ці видання, але я вважаю, що є речі, які не повинні належати лише одній людині. Їх треба віддати людям”, — зізнається письменник. Найдорожча для нього книга — видання “Царівни” Ольги Кобилянської 1927 року, як згадка про маму.
Живий дух київського часу
Олесь Ільченко — це голос тихого, уважного Києва, що не кричить, а слухає. Він будує тексти, як мости між поколіннями, між внутрішнім і зовнішнім світом, між втраченим і ще можливим. Його багатогранність — це не гра в образи, а щире прагнення охопити світ у всій його складності. І саме тому його творчість залишається живою — і для дорослих, і для дітей, і для міста, яке з ним говорить.