Олександр Ільченко — літописець українського духу, що оживив Мамая
Олександр Єлисейович Ільченко народився 4 червня 1909 року в Харкові, в родині залізничників. Його дитинство пройшло в Іванівці, на берегах Дінця та Лопані, де він вперше побачив зображення козака Мамая на старій скрині — образ, що згодом став символом його творчості.
У 12 років Олександр почав працювати коректором у друкарні видавництва «Рух», де вручну переписував твори українських класиків, адаптуючи їх до нового правопису. З 1928 по 1931 рік навчався на літературно-лінгвістичному факультеті Харківського інституту народної освіти. У цей період він почав друкувати свої нариси в журналах «Жовтень», «Піонерія», «Знання та праця».
У 1932 році вийшла його перша книга — збірка нарисів «Дніпрельстан». У 1939 році Ільченко переїхав до Києва, де працював редактором у Дитвидаві. Того ж року він став членом Спілки письменників СРСР.
Під час Другої світової війни Ільченко перебував у Ташкенті, де за рік видав шість книг, включаючи повісті, нариси та публіцистику. Там він познайомився з Раїсою Ісаківною, яка стала його дружиною і народила йому трьох доньок: Наталю, Катерину та Ірину. Письменник жартував: «У мене три дочки — і всі на "ф": філолог, фізик і "фімік"».
У 1943 році Ільченко переїхав до Москви, де працював редактором відділу літератури в журналі «Україна» та спеціальним кореспондентом газети «Известия». Наприкінці того ж року він повернувся до Києва.
У 1945 році Ільченко подав заявку на створення казково-героїчної кінокомедії «Козак Мамай». Проте сценарій не був реалізований, і лише в 1958 році вийшов його роман «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця», який став популярним серед читачів.
У 1961 році на екрани вийшов фільм «Роман і Франческа» за сценарієм Ільченка, режисером якого був Володимир Денисенко. Головні ролі виконували Павло Морозенко та Людмила Гурченко.
Ільченко активно займався громадською діяльністю: був членом правління Спілки письменників СРСР, заступником голови правління Товариства «СРСР — Італія» та головою Республіканської комісії прийому до Спілки письменників УРСР.
Він також перекладав українською мовою твори Максима Горького, Олександра Островського, Аркадія Гайдара, Івана Буніна, Олексія Толстого та інших. Як публіцист, Ільченко виступав на захист української мови, вважаючи її першою зброєю в боротьбі за національну ідентичність.
Олександр Ільченко помер 16 вересня 1994 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі, де на його могилі встановлено пам'ятник із бронзовим Мамаєм та автографом письменника.