Дискусія, яка колись мала культурно-літературний характер, поступово перетворюється на політичну боротьбу. Хмари великої трагедії, що принесла з собою одна з найтемніших епох ХХ століття, вже нависали над Україною. Невдовзі країна потрапила у вир гірких поразок і розчарувань. В цей період і для самого Миколи Хвильового настала критична година.
Журнал "Вапліте", який став осередком літературного руху, з яким так тісно пов'язана його ім'я, перестає виходити. Разом з ним припиняється і діяльність організації, що об'єднувала прогресивних письменників. Для Хвильового це стало болісним ударом, і він змушений був виправдовуватися за свою творчість, приносити покаяння. Йому доводиться писати низку листів і статей, у яких він намагається показати свою лояльність до комуністичної ідеології, рішуче відкидаючи будь-яку критику. У цих текстах з'являються важкі обвинувачення на адресу своїх колег — письменників, зокрема, футуристів і навіть таких фігур, як Сергій Єфремов. Читати ці матеріали важко і болісно, адже вони відображають неймовірне внутрішнє перенапруження, в яке був поставлений автор, змушений обирати між своєю ідеологією та реальністю, в якій він виявився.
У своїй безвихідній боротьбі з системою, яка все більше обмежувала творчі свободи, Микола Хвильовий приймає трагічне рішення — вчинити самогубство. 13 травня 1933 року цей постріл став трагічною крапкою в історії українського літературного відродження після революційних змін. Це стало останнім акордом життя одного з найяскравіших письменників свого часу, чиї твори принесли українській культурі величезний внесок і залишили глибокий слід у літературі.
Проте все, що він зробив у своїй короткій, але неймовірно плідній діяльності, залишилося в українській культурній спадщині. Його роботи стали важливими сторінками в історії літератури, вони не лише представляли новаторство в літературному стилі, а й відображали дух часу, сповнений надій і водночас розчарувань. Твори Миколи Хвильового залишаються запорукою майбутнього розквіту української культури, тим орієнтиром, до якого нові покоління можуть звертатися, розуміючи глибину його бачень і прагнень.