Артим Якович Хомик — одна з визначних постатей західноукраїнської літератури кінця XIX — початку XX століття. Всією своєю творчістю він яскраво виокремлюється на тлі того часу, коли Україна переживала етап культурного та політичного відродження. Саме в цей період з'явилася величезна кількість талановитих письменників, а також стало особливо виразним значення індивідуальності кожного митця в розвитку літератури. Хомик був однією з таких важливих постатей, чиє життя і творчість стали невід'ємною частиною того культурного середовища, яке сформувало нову хвилю української літератури.
Народився Артим Якович Хомик у 1880 році в селі на Тернопільщині, у родині церковного маляра. Його дитинство було непростим: родина жила в бідності, що змушувало юного хлопця з раннього віку шукати шляхи для самовдосконалення. Проте це не завадило йому здобути освіту. Після закінчення гімназії він вступив на філософський факультет Львівського університету, де продовжив своє навчання та активно долучався до життя студентської "Академічної громади". Саме тут він почав брати участь у дискусіях, що охоплювали найрізноманітніші теми — від літератури до політики та суспільних проблем.
Після завершення університету Артим Хомик почав працювати викладачем. Спочатку він працював у польських гімназіях, проте не зміг примиритися з польським режимом, який панував на той час у Галичині. Тому він перейшов до українських приватних гімназій, де працював до початку Першої світової війни. Однак війна внесла корективи у його життя. У 1914 році, коли він поїхав до Наддніпрянської України, Хомика заарештували і лише після певного часу звільнили, проте залишили під наглядом поліції.
Не зважаючи на арешт і труднощі, письменник не зупинявся в своїх літературних пошуках. Після падіння царського режиму він переїхав до Києва, де почав працювати журналістом, співпрацюючи з такими виданнями, як "Відродження" і "Дніпросоюз". Артим Хомик також брав участь у роботі творчої студії "Майстерня мистецького слова", що дозволило йому підтримувати зв'язок із культурним та літературним життям країни.
У часи правління гетьмана Павла Скоропадського Хомик був заарештований, але йому вдалося врятуватися завдяки допомозі військ Симона Петлюри, які увійшли в Київ. Творчість Хомика була помітною, хоча й обмеженою в кількості. Його публікації привертали увагу, і з часом він здобув популярність серед українських читачів. Ще до війни в "Літературно-науковому віснику" з'явився цикл його нарисів, який здобув визнання завдяки оригінальності та глибокому аналізу соціальних проблем.
Зі зміною політичної ситуації в Україні, Хомик змушений був залишити батьківщину. Після цього він оселився у Відні, де почав працювати в журналі "Воля" і став активним членом "Союзу українських журналістів і письменників". Однак, через політичні події, пов'язані з Україною, йому не вдалося повернутися на батьківщину. Письменник продовжував працювати над своїми творами, але 1921 року він помер у Відні від важкої недуги.
Артим Хомик був одним із представників покоління, яке активно боролося за культурне відродження України. Його творчість була невід'ємною частиною тогочасної літературної боротьби за національну ідентичність, і навіть після його смерті його ідеї залишаються важливими для розуміння історії української літератури.