Борис Микитович Харчук (1931–1988) був одним з найвизначніших українських письменників і літературних діячів, які у своїй творчості досліджували життєвий шлях людей у складні часи. Відомий як автор глибоких романів, повістей, оповідань, він здобув популярність завдяки здатності проникливо зображати соціальну реальність, боротьбу за людські права, гідність та моральність. Письменник завжди намагався бути чесним перед собою і читачами, не ховаючи своїх переконань та переживань, а його твори стали важливою частиною літературної спадщини України.
Народившись 25 грудня 1883 року в селі Підзахаричі, в Карпатах, Харчук з раннього дитинства був закоханий у рідну землю і її людей. З дитячих років він пізнавав природу, вивчав традиції та звичаї гуцулів, які пізніше стали важливим елементом у його творчості. Враження від Карпатських гір і народних звичаїв у значній мірі визначили теми його літературної роботи.
Після закінчення початкової школи в рідному селі, Харчук вступив до Чернівецької учительської семінарії, де йому порадив почати літературну діяльність викладач Осип Маковей. Після цього він довгий час працював учителем у різних карпатських селах, зокрема у Розтоках і Іспасі. Його педагогічна діяльність органічно поєднувалася з літературною: він збирав народні казки, писав оповідання та новели про життя гуцульської бідноти.
Творчість Харчука в перші роки його літературної діяльності була відзначена великою увагою до соціальних тем і реалій життя карпатського населення. Письменник активно залучав до своїх творів рідну мову, діалекти, фольклор, що дозволило йому створити яскраві, достовірні образи персонажів, що стали справжніми носіями гуцульської культури.
Найвідомішими творами Бориса Харчука стали романи "Волинь", "Майдан", "Кревняки", де він розглядає не тільки соціальні питання, але й глибші філософські теми, пов'язані з людським існуванням та взаєминами. Ці твори показують характерні риси Харчукової прози: глибоке розуміння людської психіки, уважність до деталей, що допомагає створити атмосферу, яка переносить читача на гуцульські землі.
Водночас Харчук продовжував свою роботу в журналістиці, де оприлюднював свої погляди на сучасні події, зокрема на суспільні проблеми та розвиток української культури. За його твори, що стали важливими для суспільства, письменник заслужив велику повагу серед колег по цеху та читачів.
В період Першої світової війни Харчук мобілізувався в австрійську армію, що стало ще одним етапом його життя, в якому йому довелося пережити важкі часи. Після демобілізації він продовжив свою діяльність, працюючи в різних сферах, не перестаючи писати та перекладати твори. І хоча він не дожив до великих змін в українському літературному житті, його вклад у розвиток української прози та публіцистики важко переоцінити.
Наприкінці життя Борис Харчук продовжував писати та аналізувати події сучасної йому України. Відзначаючи соціальні й економічні проблеми, він у своїх творах залишав нагадування про те, що найбільша цінність – це людина, її права, гідність та свобода.
Тема родової пам'яті, яку Харчук піднімав у своїх творах, стала важливою частиною його творчості. В образах героїв його книг відображаються питання родинних зв'язків, що лежать в основі життя нації, а також постійна боротьба за збереження духовних та моральних цінностей.
Це лише мала частина того, що відомо про Бориса Харчука. Його життя було коротким, але насиченим подіями, а його твори вражають глибиною змісту і важливістю для історії української літератури.