Валерій Федорович Гужва: поет, публіцист, перекладач слова і часу
Валерій Федорович Гужва народився 31 липня 1936 року в місті Червоноармійськ (історична назва — Гришине), що на Донеччині — краї, де степ і праця здавна формували характер сильних, небайдужих людей. Його дитинство припало на роки важких змін, що залишили слід у свідомості цілого покоління. Але вже з юних років у ньому визрівала особлива внутрішня уважність до слова, до часу, до людини.
Середню освіту він здобув у місті Ужгороді, яке дало йому не лише ґрунтовні знання, а й відкрило багатонаціональний, відкритий до діалогу культурний простір. Ця здатність слухати — іншу мову, іншу правду, іншу історію — стала згодом однією з ознак його письма.
Вищу освіту Валерій здобув на факультеті журналістики Київського державного університету. Це був період, коли журналістика в СРСР ще здавалася місією — правдивою, суспільно важливою, де слово могло змінювати простір навколо. І він був серед тих, хто вірив у силу друкованого тексту, хто прагнув донести не лише інформацію, а сенс, емоцію, правду — таку, якою її відчував сам.
Професійний шлях Гужви почався з роботи на телебаченні — одному з найвпливовіших медіа того часу. Проте невдовзі він знаходить себе в іншому — у видавничій сфері. Його ім’я пов’язане з такими знаковими літературними платформами, як видавництво "Молодь" і "Український письменник", де він працював не лише як редактор, а як культурний провідник поколінь.
Перші вірші Валерія Гужви з’явилися на сторінках журналу "Прапор", який згодом буде відомий як "Березіль". З того моменту його поетичний голос ставав чіткішим, самобутнішим, емоційно виваженим і водночас відкритим до ризику — мистецького й людського. Його поезія не була поза часом — вона народжувалася в середовищі думки, внутрішнього болю, тривоги за країну, пам’ять, мову.
У публіцистиці Валерій Гужва проявив себе як автор аналітичного і водночас емоційного письма. Його книги "По двадцяти роках", "Діалог про Україну", "Все життя — атака" (створена у співавторстві) — це не просто свідчення епохи, а її рефлексія. Тут — спроба зрозуміти історію не з точки зору доктрини, а з погляду людини, яка пережила її на дотик.
Поетичний доробок Гужви великий і багатошаровий. До нього належать збірки: "Дуель", "Імена", "Місто", "Розмова", "Вічна спрага", "Темні меди", "Крок", "Озеро", "Метроном". Окрема збірка "Біг часу", видана казахською мовою, свідчить не лише про міжкультурний інтерес до його творчості, а й про його глибоку людську відкритість. У його поезії — прагнення зафіксувати крихкий пульс миті, зберегти правду в слові, не дати їй розчинитися в шумі буденності.
Проза Валерія Гужви також заслуговує окремої уваги. Його повісті "Сліпий дощ", "Забути, згадати", "Аркуш Мебіуса", "Плато над прірвою", роман "Рай", а також численні новели розкривають тонке відчуття психології сучасної людини — з її сумнівами, втратами, надіями. Це не література подій, а література внутрішніх станів, інтимна і правдива.
Крім художньої літератури, Валерій Гужва працював і над сценаріями до документальних фільмів, а також створив сценарій до анімаційної стрічки "Котигоршко", в якому поєднується народна казка й авторське бачення. Його внесок у цей жанр засвідчує ще одну грань його таланту — вміння адаптувати національну міфологію до сучасної мови образів.
Не менш важливою частиною його творчої біографії є художній переклад. Валерій Гужва плідно працює в цій галузі, зберігаючи не лише смислову точність, а й поетичну музику оригіналу. Для нього переклад — це не лише передача змісту, а діалог культур, спроба відтворити в іншій мовній системі ту емоційну глибину, що стоїть за кожним рядком.
Валерій Гужва — письменник, який ніколи не намагався бути гучним. Але в його мовчазній послідовності, у вірності слову, у тонкому, інтелігентному спостереженні за світом — і є справжня сила. Його ім’я вписане у велику мозаїку української літератури як тихий, але потужний голос доби.