Петро Остапович Гришко народився 2 січня 1925 року в селі Соснівка, що на Сумщині, в родині хліборобів. Його дитинство минуло в умовах звичайного сільського побуту. Згодом сім'я переселилася до села Заводи, де Петро закінчив семирічну школу. Навчання він продовжив у Конотопській фельдшерській школі, проте довести його до кінця завадила війна.
Під час Другої світової війни юного Петра, як і багатьох українців, насильно вивезли до Німеччини на каторжні роботи. Після визволення у 1943 році він був мобілізований до лав Радянської армії. Солдатська доля повела його через бої за визволення Білорусі, потім Варшави і зрештою Берліна. Після перемоги, аж до 1948 року, він продовжував військову службу.
Повернувшись додому, Гришко спершу працював у колгоспі, допомагаючи відновлювати післявоєнне господарство. У 1950 році йому запропонували посаду вчителя в селі Заводи. Прагнучи стати справжнім педагогом, він заочно закінчив Лебединське педагогічне училище, а згодом і Ніжинський педагогічний інститут, здобувши фах учителя української мови й літератури.
Шкільній справі Петро Остапович присвятив понад три десятиліття життя. Більше 17 років він очолював Заводську восьмирічну школу, ще шість років працював завучем середньої школи у рідній Соснівці. Відданість освіті й рідній землі принесла йому пошану серед односельців, які неодноразово обирали його депутатом сільської ради.
У 1960-х роках Гришко звернувся до літературної творчості. Він почав писати гуморески — короткі, дотепні твори, які одразу знайшли відгук серед читачів. Його гумор друкували провідні українські видання: "Перець", "Україна", "Прапор", "Літературна Україна", "Радянська Україна", "Сільські вісті", "Літературна газета". Він також активно співпрацював з літературними альманахами та колективними збірниками "Ясні усмішки", "Вусаті діти", "Веселий ярмарок", "Слобожанщина", "Заспів" та іншими.
Твори Петра Гришка здобули визнання не тільки в Україні — окремі його байки були перекладені й надруковані в Болгарії. Як окремі видання вийшли його збірки "Квач і Скрипка" (1980), "Рябко в заступниках" (1992), "Гаманець під слідством" (1994), "Жаліслива муха" (2001), кожна з яких віддзеркалює народну мудрість і тонку іронію автора.
У 1990 році творчість Петра Остаповича була відзначена премією гумористичного журналу "Перець", що стало важливим визнанням його літературного внеску.
Петро Гришко прожив чесне і гідне життя, віддане освіті, літературі й рідному краю. Пішов із життя 30 грудня 2003 року в селі Заводи Конотопського району, залишивши по собі світлу пам'ять у серцях тих, хто знав його особисто і шанував його творчість.